Як "Юні зоологи"
Міжнародні дні спостережень за птахами проводили

Гурток „Юні зоологи”, який вже третій рік працює у Львівському міському дитячому еколого-натуралістичному центрі, дуже дружний, цікавий і допитливий. А діти, які у ньому займаються, люблять спостерігати за природою, особливо досліджувати птахів. А двом найкращим гуртківцям – дев’ятикласнику Андрію та шестикласниці Насті – навіть пощастило побувати влітку у справжньому таборі кільцювання птахів. Знаходиться він у селі Чолгині Яворівського району Львівської області, а працюють в таборі вже понад 10 років орнітологи не тільки зі Львова, а й з інших міст Західної України і навіть із Польщі.

Станція кільцювання птахів „Avosetta” знаходиться на території орнітологічного заказника „Чолгинський”. Тут рівнинна територія, яка частково нагадує степ, частково – пустелю, але основна його частина – це два колишніх сірковідстійники із заростями очерету та болотистими відмілинами. Це створює справжній рай для пернатих, і наприкінці літа й на початку осені Чолгині стають притулком для тисячних зграй птахів, від звичайних на прольоті крижнів до найрідкісніших довгодзьобих куликів-кроншнепів.

День всесвітніх спостережень за мігруючими птахами юні зоологи вирішили проводити саме у Чолгинях. Щоправда, організація поїздки ускладнювалася однією обставиною: керівник гуртка Марія Миколаївна три дні перед визначеною датою мала знаходитися на з’їзді екологів у славному місті Вінниця. Так що довелося помучитися: стоптавши напередодні не один десяток кілометрів вінницьких вулиць, о 4 годині ранку вона прибула до Львова і, відпочивши не більше двох годин, вирушила на зустріч з гуртківцями.

На місці зустрічі Марію Миколаївну чекало розчарування: замість очікуваних 4-5 дітей її зустріли лише троє: вищезгаданий Андрій, його брат – семикласник Микола та восьмикласниця Марічка. Тут керівникові довелося вислухати цілу історію про те, що „Остап мав їхати або в село або з нами, але не поїде ні туди, ні туди”, а „Іра повинна була поїхати, але проспала”. Коротше кажучи, вирішили не витрачати часу і їхати до Чолгинь.

По дорозі до невеличкого містечка Новояворівськ, де мали пересідати на іншу маршрутку, усі мовчали і насолоджувалися ранковими краєвидами. Коли ж, нарешті, втиснулися в переповнену маршрутку, то ледве не проїхали потрібну зупинку.

Вилізши з маршрутки, юні зоологи почали перевзуватися і „озброюватися” для спостережень за птахами. Коли усі обвішалися біноклями і фотоапаратами, вирушили до озера. Воно дуже сильно обміліло: якщо раніше водне плесо було видно задовго до берега, то зараз його вдалося побачити, майже наблизившись до озера. Ще одна неприємність сталася по дорозі: Марічка загубила об’єктив від бінокля, і вони з Андрієм досить довго марно шукали його у високій траві...

А довкола панували птахи: над головою проносилися мартини, коноплянки, чикотні і навіть зграя гусей. А над полем тут і там спурхували жайворонки, наче зараз було не 8 жовтня, а, щонайменше, 1 березня. На дротах, наче ноти на ниточці, розсілися рядочком галки, а в небі повільно ширяв канюк. Причому настільки нетипово, абсолютно копіюючи манеру боривітра зависати на одному місці по 1-2 хвилини...

По озеру плавали на човнах рибаки, але птахів це не дуже хвилювало. На водному плесі виднілися темні фігури качок, переважно крижнів та чирянок, а на березі зовсім недалеко сиділа пара гусей. Коло берега гуляла ціла зграя куликів, які виявилися брижачами (рос. „турухтан”) і коловодниками болотяними (рос. „фифи”).

Після прогулянки по росі юні дослідники птахів промочили ноги і вирішили піти на місце літнього табору, щоб зігрітися. Тут, за дамбою, вітер був менший, і можна було сховатися у невеликій печерці, яка під час табору відігравала роль холодильника. Коля і Марічка заходилися носити туди траву і очерет, щоб було тепліше, а Андрій почав розпалювати вогнище. Вітер його задував, сирі дрова не хотіли горіти, черкало губилося, але врешті-решт з передостаннього сірника вдалося розвести непогане вогнище. Усі зібрались довкола нього, швидко зігрілися, посушилися, посмажили яблука і з’їли привезені з дому канапки. І тут Марія Миколаївна оголосила, що зараз будуть конкурси по мігруючих птахах.

Перший конкурс полягав у тому, що треба було придумати емблему для Українського товариства охорони птахів. У другому потрібно було пройти якомога більше, на кожний крок називаючи перелітного птаха. Якщо назвав птаха, який не належить до перелітних, - робиш крок назад. У цьому конкурсі, звичайно, переміг Андрій, який завалив здивованих колег цілою купою не лише українських, а й латинських назв птахів. А Коля і Марічка ще довго змагалися між собою, щоразу невпопад причислюючи до перелітних птахів то синицю, то горобця...

Третій конкурс виявився найцікавішим для всіх: юним зоологам запропонували пограти в кільцювання. „Кільцювальник” мав знайти „птахів”, які сховалися на території табору, зловити їх і „закільцювати”, одягнувши на руку кільце, вирізане з пластикової пляшки. Ця гра настільки захопила дітей, що вони не хотіли вже ніяких інакших конкурсів...

Але довелося брати участь в наступному конкурсі, тим більше, що він теж виявився досить цікавим: на піску Марія Миколаївна намалювала голову птаха у вигляді мішені, в якого замість ока лежало яблуко. Дітям запропонували попасти „в яблучко”, кидаючи камінчики. Вони дуже старалися, і врешті-решт перемогла Марічка, здобувши спокусливе яблуко.

В останньому конкурсі, де потрібно було написати вірш про табір кільцювання у Чолгинях, участь брали тільки Коля і Марічка, Андрій же заходився будувати замок з піску. Але нарешті вірші були написані, і настав час підводити підсумки. Коли підрахували набрані бали, виявилось, що їх у всіх порівну. І довелося проводити додатковий конкурс. Було запропоновано ще раз пограти у „кільцювальника”: якщо Марічка знайде хлопців за 10 хвилин, то переможе вона, якщо ж ні, то виграє той, кого найдовше не знайдуть. Дівчина дуже старалася, і врешті-решт їй пощастило: вона знайшла Андрія, який зачаївся у траві на дамбі, буквально за одну хвилину до закінчення відведеного строку.

Потім було нагородження наклейками і календариками, а після цього усім захотілося погратися. Спочатку грали в „сліпого кота”, потім у „вище землі”, а наостанок вирішили потренуватися непомітно підходити до птахів...

Коли на годиннику була вже 16 година, Марія Миколаївна почала підганяти всіх їхати до Львова. Повертатися не хотілось, тому збиралися дуже повільно, але раптом усі почули якийсь дивний звук: ніби очерети протаранив моторний човен. Андрій пояснив усім, що це кабан, а з кабанами жартувати не варто, тим більше, що влітку вони досить близько підходили до табору. Після цього повідомлення юні зоологи нашвидкуруч покидали речі в сумки і піднялися на дамбу. На прощання подивилися в бінокль на озеро, де помітили ще двох білих і зо два десятки сірих чапель. І врешті-решт вирушили до зупинки.

Але на цьому пригоди наших орнітологів не завершилися. Майже коло дороги Марічка раптом згадала, що забула свої шкарпетки і, заявивши, що „мама її за це вб’є”, потягнула Колю з собою назад до табору. Там вони знову почули кабана, а, коли повернулися, з’ясувалося, що Марічка загубила ще й п’ять гривень.

У маршрутку сіли досить швидко і доїхали до Львова майже без пригод, якщо не рахувати Андрієві розірвані штани, через які він стидався їхати додому засвітла. Довелося їхати до Марії Миколаївни і чекати настання темряви. А Коля і Марічка поїхали додому, де їх відразу знайшли Іра і Остап. Виявилося, що вони обоє мали можливість поїхати в Чолгині, але через непорозуміння їх не взяли. Проте, усі швидко заспокоїлися: адже попереду ще не одна цікава поїздка, куди зможуть поїхати усі бажаючі дізнатися щось нове про життя дикої природи!

Просимо Українське Товариство Охорони Птахів прийняти щиру подяку від гуртка „Юні зоологи” за можливість проведення Дня всесвітніх спостережень за мігруючими птахами та інших, не менш цікавих заходів!

Ось вже літо наступило,
Всі в Чолгині вже ідуть.
І птахи всі прилетіли,
І тварини всі вже тут.
Синьошийка і вільшанка,
Шилодзьобка і бекас.
Ми із вечора до ранку
Тут працюєм весь цей час.
Табір наш – це просто казка!
„Avosetta” чарівна.
Ми співаєм, ми танцюєм,
Тільки слів у нас нема.
Ми кінчаєм вірш складати,
Бо давно уже пора
Наших птахів кільцювати.
Орнітологам – ура!

Білас Микола, 7-А кл. СШ №36


© Українське товариство охорони птахів 2006