Ця історія сталася кілька років тому. Щось незвичайне почало коїтися на балконі п'ятого поверху дев'ятиповерхового будинку, що розташований в київському районі Русанівка. І про це загомоніли усі мешканці під'їзду.
Одного весняного ранку хазяйка балкону помітила, що землю в ящику для квітів, який висів біля стіни, начебто хтось розгрібав. Ніяких тварин у цій квартирі не тримали, дістатися з сусідніх вікон чи балконів сюди ніхто не міг. Господиня прибрала розкидану землю, зарівняла ямку в грунті та взялася за свої буденні справи. Дивний випадок ще якийсь час тримався у її пам'яті, але до вечора вона про нього забула.
Другого дня з якоїсь потреби пішли на балкон, а там хтось знову порозкидав землю і біля самісінької стіни вигріб чималу заглибину розміром з тарілку. Прикрі звички непроханого гостя дуже роздратували господарів, та в той же час викликали бажання дізнатися, хто ж робить таку шкоду. Земля була вирівняна, а напасника вирішили вислідити наступного ранку.
До того, що діється на балконі почали прислухатися, як тільки-но стало розвиднюватись. Проте звідти нічого не було чути. Господарі вже гадали, що їм вдалося віднадити зухвальця, та, зазирнувши за балконні двері, вони зрозуміли, що помилилися. В ящику біля стіни утворилася нова заглибина. Все було, як і раніше, якщо не зважати на кілька пір'їн, які колихав вранішній вітерець. Чи то хтось поклав їх сюди навмисне, чи може просто прилетіли звідкись?
Цього разу вирішили не зачіпати зроблену кимось ямку, щоб подивитися, що ж буде далі. І події стали розгортатися стрімко. Наступного дня ранкова перевірка хоч і не викрила винуватця змін у ящику для квітів, але спантеличила вкрай. Посеред ямки лежало купкою пір'я, а між ним щось біліло. Цим щось виявилось яйце з трохи зеленкуватою шкаралупою, досить велике і відчутно важке. Впродовж трьох днів з'являлося ще по яйцю.
Ніхто не наважувався турбувати незнайомку, коли вона неслась, хоча усім дуже хотілося дізнатися, що ж то за пташина вибрала таке незвичне місце для свого гнізда. Кілька перших днів, відколи почалося відкладання яєць, в гнізді більшало й більшало пуху. Господарка гнізда тихенько прилітала до своєї кладки, неслася, прикривала яйця пухом і непомітно зникала.
Та знайомства з нею таки дочекалися. Це відбулося тихого ранку, коли, вкотре кинувши цікавий погляд з-за причинених дверей, хазяйка квартири побачила, що на гнізді сидить качка. Вона поводилася спокійно, як цілковита господиня балкону. Навіть те, що людина зробила крок до неї, не примусило качку злетіти чи хоча б поворухнутися. Лише допитливе око слідкувало, як відбувається знайомство. Споглядання було коротким, врешті птах мав поступово звикнути до того, що у його володіння можуть навідуватися сторонні. Днем поспіль качка незворушно сиділа на гнізді, а людина вже спробувала доторкнутися до неї. Можливо, це не дуже сподобалося господарці гнізда, та вона дозволила себе погладити.
Будь-яка жива істота намагається сховати своє гніздо або лігво від стороннього ока. Завдяки цьому інстинктові та життєвому досвіду тварина чітко знає, хто найзапекліший ворог її потомства. Для більшості птахів таким ворогом, що безжально спустошує їхні гнізда, є сіра ворона. Недобрий погляд цієї хижачки не обмине жодного натяку на місце розташування гнізд інших птахів. Відігнати ворону від викритого гнізда – марна справа, тим паче, що ворони здатні полювати групами. Та сірі злодійки пташиного царства ще не наважуються хазяйнувати на балконах. Мабуть, тому кмітлива качка-крижень вирішила влаштувати гніздо саме тут.
В кладці було вже десятеро яєць, коли птах не полетів геть після знесення чергового яйця, а вперше залишився у гнізді майже на весь день. Взаємини між обома господарками балкону складалися непогано. Пташині не надто допікали присутністю, хоча людям коли-не-коли та все ж кортіло її попестити. Спершу це було легко зробити, тільки невеличкий острах з'являвся в очах принишклого птаха. Але з часом качка почала давати відсіч. Покльовані руки вже не так часто намагалися надокучувати птасі.
Про очікуване поповнення на балконі п'ятого поверху точилися розмови по всьому будинку. Було зрозуміло, що метикувата качка поведе своїх каченят до каналу, який, оперізуючи Русанівку, з'єднувався з Дніпром і знаходився за сто метрів від будинку. А от яким чином крихітні пташенята опиняться на землі, як подолають висоту у чотирнадцять метрів – цікавило й непокоїло більш за все.
І от настав день, коли серед шелесту кленів, що росли поруч, стали вчуватися зовсім нові звуки. Це під качкою подавали голос нові створіння, які щойно з'явилися на світ. Ось-ось мало статися незвичайне перенесення каченят з гори на землю. Щоб не заважати збудженій появою пташенят качці, люди залишили її на балконі, а самі пішли на вулицю, сподіваючись знизу прослідити, як нова сім'я переселятиметься на моріжок біля будинку.
Та, мабуть, щось приспало пильність людей. Можливо, за велінням її величності Природи, яка милостиво дозволила їм дізнатися про першу таємницю дикої качки, другому таїнству судилося уникнути цікавих очей. Так ніхто й не побачив миті, коли каченята вперше торкнулися густої трави під балконом. Настовбурчивши пір'я, перед очі людей на асфальтову доріжку раптом вийшла качка, глухим кахканням кличучи свою дітвору, яка перебирала ніжками, плутаючись серед густого споришу.
Гурт людей відразу перейшов туди, де знаходилася пташина сім'я. Вони стояли неподалік, а стривожена качка ще більше розшорошила пір'я, згукуючи до себе малечу. Нарешті всі каченята опинилися біля неї. І почався хід, який нагадував якесь священнодійство, про який ще й досі згадують мешканці сусідніх будинків.
Головна роль належала качці. Розкривши піднятого догори дзьоба, вся виструнчена, наїжачена вона йшла, раз по раз збуджено озиваючись до пташенят, готова щомиті дати гарного прочухана будь-кому, хто спробував би зробити щось зайве. А за нею тупцювало шестеро каченят, слабко попискуючи до матері. Позаду них і трохи збоку ніби вишикувалася почесна варта, а кілька чоловік побігли далеко вперед. Тепер по доріжках між будинками не міг проїхати ніхто, автомобіль чи велосипед одразу перепиняли. Прохід був дозволений лише качиній сім'ї.
Поволі усі підійшли до дороги, яка була прокладена вздовж каналу. Нею прямувало багато машин. Коротенькі ноженята не дуже міцно тримали маленьких пташенят – годі було й думати, що вони зможуть швидко перейти дорогу. Тож, залишись пташина родина наодинці серед безперервного автомобільного руху, чи й пощастило б їй подолати ті п'ять метрів бруківки.
Наступної миті два ряди людей перекрили дорогу і утворили прохід, рух машин зупинився. Повагом птахів направили у цей прохід. Не було нікого, хто б виявив невдоволення через раптову перешкоду на дорозі. Обличчя перехожих і водіїв світилися усмішками.
Тепер єдине, що відділяло качку з пташенятами від такої жаданої води, був прибережний крутосхил. Пташенята намагалися встигнути за матір'ю і водночас зберегти рівновагу на крутому місці. Це їм майже не вдавалося. Останню частину свого переходу вони завершили досить кумедно – шкереберть, перекидаючись через себе и один через одного. Та от останнє пташеня дісталося води. Вітер, що майже ніколи не вщухав над каналом, гнав невеликі хвилі, і вони підхопили з собою всю качину сім'ю. Ті, хто так вболівав за її долю, бачили, як птахи відпливають все далі й далі. Через якийсь час люди повернулися до будинків і там, біля своїх під'їздів, ще довго перемовлялися про те, як вдало закінчилася історія з качкою. Вони не знали, що ця історія матиме несподіване продовження.
Коли хазяйка балкону, де качка вивела пташенят, повернулася додому і вирішила прибрати залишки гнізда, вона була приголомшена. В гнізді, тулячись одне до одного, сиділо четверо каченят. Чому так сталося? Що завадило їм залишити гніздо? Може не наважилися стрибнути з великої висоти слідом за першими шістьма пташенятами? Необхідно було негайно вирішувати, що з ними робити.
Жінка поклала каченят у коробку і швидко спустилася ліфтом. Кілька чоловік сиділо на лавках біля під'їзду. Від здивування настала тиша, але зволікати не можна було. Усі мерщій рушили до каналу, сподіваючись десь розшукати знайому качку. Та як не намагалися її знайти, все було марно, вона, мабуть, попливла вже далеко від каналу і знаходилася десь на Дніпрі. А на каналі в прибережному лататті збирали їжу дві інші качині сім'ї. В одній було четверо більш дорослих пташенят, а в іншій – семеро майже таких, як ті, що сиділи в коробці.
Неподалік знаходилася станція прокату човнів. Це було дуже доречно. Люди взяли човен і, намагаючись не дуже полохати качині сім'ї, підпливли ближче до тієї, де було менше пташенят, хоча вони й були старші. Чотирьох каченят-сиріт посадили на воду, і вони, угледівши поруч качку з виводком, поспішили до неї. Поява цієї дрібноти дуже розлютило качку. Вона почала відганяти пасинків, б'ючи їх дзьобом. До матері приєдналися і її власні пташенята, які також намагалися дошкулити прибульцям. Стало зрозуміло, що ця сім'я сиріт не прийме. Довелося обороняти малят – люди відігнали старших і забрали малечу назад до коробки.
Настала черга другої сім'ї пройти випробування на всиновлення. Може позначилося те, що у другої качки було семеро каченят – а де семеро, там і одинадцятеро, чи може тому, що її каченята були майже такого ж віку, як і каченята-сироти, що б там не було, але ця родина спокійно сприйняла їх появу. Доброзичливу качку найбільше непокоїла лише одна обставина – човен знаходився надто близько біля неї і каченят. Вона якийсь час сторожко придивлялася до людей, а потім тривожним кахканням покликала до себе усіх одинадцятеро пташенят й попливла з ними подалі від можливої небезпеки. Таке закінчення цієї історії задовольнило усіх.
Г. Фесенко, м. Київ
фото О. Архипова