(ратифікована Верховною Радою України 29 листопада 1994 року)
Договірні Сторони,
усвідомлюючи справжню цінність біологічного різноманіття, а також екологічне, генетичне,
соціальне, економічне, наукове, виховне, культурне, рекреаційне і естетичне значення
біологічного різноманіття та його компонентів;
усвідомлюючи також велике значення біологічного різноманіття для еволюції та збереження
підтримуючих життя систем біосфери;
підтверджуючи, що збереження біологічного різноманіття є спільною справою для всього
людства;
знову підтверджуючи, що країни мають суверенні права на свої власні біологічні ресурси;
занепокоєні тим, що біологічне різноманіття суттєво зменшується внаслідок деяких
видів людської діяльності;
усвідомлюючи загальну нестачу інформації і знань відносно біологічного різноманіття
та пекучу потребу в розвитку наукового, технічного і організаційного потенціалу з
метою забезпечення загального розуміння цієї проблеми, що стане основою для планування
та вжиття відповідних заходів;
відзначаючи необхідність передбачити, відвернути та усунути причини значного зменшення
або втрати біологічного різноманіття в їх середовищах існування;
відзначаючи також, що в тих випадках, коли існує загроза значного зменшення або втрати
біологічного різноманіття, відсутність безперечних наукових доказів не повинна бути
причиною відкладення заходів щодо відвернення або зведення до мінімуму такої загрози;
відзначаючи далі, що вжиття заходів ex-situ, коли віддається перевага країні походження,
також має велике значення;
визнаючи велику і традиційну залежність багатьох місцевих общин і корінного населення,
що зберігають традиційний спосіб життя, від біологічних ресурсів, та бажаність спільного
користування на справедливій основі вигодами, пов'язаними з використанням традиційних
знань, нововведень і практики, які мають відношення до збереження біологічного різноманіття
та сталого використання його компонентів;
визнаючи також життєво важливу роль жінок у збереженні і використанні біологічного
різноманіття та підтверджуючи необхідність повномасштабної участі жінок у проведенні
і впровадженні на всіх рівнях політики, націленої на збереження біологічного різноманіття;
підкреслюючи значення та необхідність міжнародного, регіонального і глобального співробітництва
між країнами і міжурядовими організаціями і неурядовим сектором у справі збереження
біологічного різноманіття та сталого використання його компонентів;
визнаючи, що надання нових і додаткових фінансових ресурсів і забезпечення належного
доступу до відповідних технологій дасть можливість розширити існуючі в світі можливості
для вирішення проблеми втрати біологічного різноманіття;
визнаючи далі необхідність спеціального положення для того, щоб задовольнити потреби
країн, що розвиваються, включаючи надання нових і додаткових фінансових ресурсів
та забезпечення належного доступу до відповідних технологій;
відзначаючи у зв'язку з цим особливі умови найменш розвинутих країн та малих острівних
країн;
визнаючи, що збереження біологічного різноманіття потребує істотних капіталовкладень
і що очікується одержання значної кількості екологічних, економічних та соціальних
вигод від таких капіталовкладень;
визнаючи, що економічний і соціальний розвиток і викорінення бідності є першими та
пріоритетними завданнями країн, що розвиваються;
усвідомлюючи, що збереження і використання біологічного різноманіття має вирішальне
значення для задоволення потреб у продуктах харчування і охороні здоров'я, а також
інших потреб зростаючого населення Землі і що доступ як до генетичних ресурсів, так
і до технологій та їх спільне використання має важливе значення для виконання цих
завдань;
відзначаючи, що в кінцевому результаті збереження та стале використання біологічного
різноманіття зміцнить дружні стосунки між країнами і сприятиме зміцненню миру для
всього людства;
бажаючи укріпити та доповнити існуючі міжнародні домовленості щодо збереження біологічного
різноманіття і стале використання їх компонентів; та
сповнені рішучості зберігати та стало (невиснажливо) використовувати біологічне різноманіття
в інтересах нинішніх і прийдешніх поколінь,
домовилися про таке:
Стаття I. Цілі
Цілями цієї Конвенції, для досягнення яких слід виконувати її відповідні положення,
є збереження біологічного різноманіття, стале (збалансоване та невиснажливе) використання
його компонентів і спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов'язаних
з використанням генетичних ресурсів, у тому числі шляхом надання необхідного доступу
до генетичних ресурсів та шляхом належної передачі відповідних технологій з урахуванням
усіх прав на такі ресурси і технології, а також шляхом належного фінансування.
Стаття 2. Вживання термінів
Для цілей цієї Конвенції:
"Біологічне різноманіття" (Biological diversity) означає різноманітність
живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші
водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає
в себе різноманітність у рамках одного виду, між видів і різноманіття екосистем.
"Біологічні ресурси" (Biological resources) включають генетичні ресурси,
організми або їх частини, популяції або будь-які інші біотичні компоненти екосистем,
які мають фактичну або потенційну корисність або цінність для людства.
"Біотехнологія" (Biotechnology) означає будь-який вид технології, пов'язаний
з використанням біологічних систем, живих організмів або їх похідних для виготовлення
або змінювання продуктів або процесів з метою їх конкретного вживання.
"Країна походження генетичних ресурсів" (Country of origin of genetic resources)
означає країну, яка володіє цими генетичними ресурсами в умовах in-situ.
"Країна, яка надає генетичні ресурси" (Country providing genetic resources)
означає країну, яка надає генетичні ресурси, що зібрані з джерел in-situ, включаючи
популяції як диких, так і акліматизованих видів, або одержані з джерел ex-situ, незалежно
від того, походять вони з цієї країни чи ні.
"Одомашнені види або культури" (Domesticated or cultivated species) - це
види, на еволюцію яких впливає людина для задоволення своїх потреб.
"Екосистема" (Ecosystem) означає динамічний комплекс угрупувань рослин,
тварин і мікроорганізмів, а також чинників довкілля, які взаємодіють як єдине функціональне
ціле.
"Збереження ex-situ" (Ex-situ conservation) означає збереження компонентів
біологічного різноманіття поза їх природними ареалами.
"Генетичний матеріал" (Genetic material) означає будь-який матеріал рослинного,
тваринного, мікробного або іншого походження, який містить функціональні одиниці
спадковості.
"Генетичні ресурси" (Genetic resources) означають генетичний матеріал,
який має фактичну або потенційну цінність.
"Середовище існування, ареал" (Habitat) означає тип місцевості або місце
природного мешкання того або іншого організму чи популяції.
"Умови in-situ" (In-situ conditions) означають умови, в яких існують генетичні
ресурси в рамках екосистем і природних ареалів, а у випадку акліматизованих видів
або культур - середовище, у якому вони набули своїх характерних ознак.
“In-situ збереження” (In-situ conservation) означає збереження екосистем і природних
ареалів, а також підтримку і відновлення популяцій видів в їх природному довкіллі
та, у випадку одомашнених видів або культур, в штучних умовах, де забезпечуються
їх індивідуальні потреби.
"Територія, що охороняється" (Protected area) означає географічно означену
територію, яка виділяється, регулюється та використовується для досягнення конкретних
природоохоронних цілей.
"Регіональна організація економічної інтеграції" (Regional economic integration
organization) означає організацію, створену суверенними країнами даного регіону,
якій її країни-члени передали повноваження з питань, що регулюються цією Конвенцією,
та яка належним чином уповноважена відповідно до її внутрішніх процедур підписувати,
ратифікувати, приймати, схвалювати Конвенцію або приєднуватися до неї.
"Стале використання" (Sustainable use) означає збалансоване і невиснажливе
використання компонентів біологічного різноманіття таким чином і такими темпами,
які не призведуть у довгостроковій перспективі до вичерпання біологічного різноманіття
та збережуть, тим самим, його здатність задовольняти потреби нинішніх і прийдешніх
поколінь та відповідати її сподіванням.
"Технологія" (Technology) включає біотехнологію.
Стаття 3. Принцип
Згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй і принципами міжнародного права країни
мають суверенне право розробляти свої власні ресурси відповідно до своєї політики
в галузі довкілля і несуть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльність
у рамках їх юрисдикції або під їх контролем не завдавала шкоди довкіллю інших країн
або районів за межами дії національної юрисдикції.
Стаття 4. Сфера юрисдикції
За умови дотримання прав інших держав і якщо в цій Конвенції явно не передбачене
інше, положення цієї Конвенції застосовуються до кожної з Договірних Сторін:
а) у тому, що стосується компонентів біологічного різноманіття в межах її національної
юрисдикції; та
b) у тому, що стосується процесів і діяльності, незалежно від місця прояву їх наслідків,
що здійснюються під юрисдикцією або під контролем як у межах її національної юрисдикції,
так і поза цими межами.
Стаття 5. Співробітництво
Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо і доцільно, співробітничає з іншими
Договірними Сторонами безпосередньо або, якщо це доречно, через компетентні міжнародні
організації щодо районів, які знаходяться за межами національної юрисдикції, та з
інших питань, які становлять взаємний інтерес, у цілях збереження та сталого використання
біологічного різноманіття.
Стаття 6. Загальні заходи щодо збереження та сталого використання
Кожна з Договірних Сторін відповідно до її конкретних умов та можливостей:
а) розробляє національні стратегії, плани чи програми збереження та сталого використання
біологічного різноманіття або адаптує з цією метою існуючі стратегії, плани або програми,
які відображають, зокрема, викладені в цій Конвенції заходи, що відносяться до відповідної
Договірної Сторони; та
b) передбачає, наскільки це можливо і доцільно, вжиття заходів щодо збереження та
сталого використання біологічного різноманіття у відповідних секторальних (галузевих)
або міжсекторальних планах, програмах та політиці.
Стаття 7. Визначення та моніторинг
Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо і доцільно, зокрема для цілей статей
8-10:
а) визначає компоненти біологічного різноманіття, які мають важливе значення для
збереження та сталого використання, з урахуванням орієнтовного переліку категорій,
наведеного в Додатку I;
b) шляхом вибору зразків та іншими методами здійснює моніторинг компонентів біологічного
різноманіття, визначених згідно з підпунктом а) вище, приділяючи особливу увагу тим,
які потребують вжиття негайних заходів щодо збереження, а також тим, які відкривають
найширші можливості для сталого використання;
с) визначає процеси і категорії діяльності, які мають або здатні справляти значний
несприятливий вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття,
та здійснює моніторинг їх наслідків шляхом відбору зразків та іншими методами; та
d) збирає та систематизує тим або іншим чином дані, одержані в результаті визначення
і моніторингу, згідно з підпунктами а), b) i c), що вище.
Стаття 8. Збереження in-situ
Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо і доцільно:
а) встановлює систему охоронних територій або територій, на яких необхідно вжити
спеціальних заходів для збереження біологічного різноманіття;
b) розробляє, за необхідністю, керівні принципи відбору, встановлення та раціонального
використання охоронних територій або територій, на яких необхідно вжити спеціальних
заходів для збереження біологічного різноманіття;
с) регулює або раціонально використовує біологічні ресурси, які мають важливе значення
для збереження біологічного різноманіття на охоронних територіях або поза їх межами,
для забезпечення їх збереження та сталого використання;
d) сприяє захисту екосистем, природних середовищ існування та збереженню життєздатних
популяцій видів у природних умовах;
e) заохочує екологічно обгрунтований та сталий розвиток у зонах, що межують з охоронними
територіями, з метою сприяння збереженню цих територій;
f) вживає заходів щодо реабілітації і відновлення деградованих екосистем та сприяє
відновленню видів, які знаходяться під загрозою, зокрема, шляхом розробки і здійснення
планів та інших стратегій невиснажливого використання;
g) визначає або підтримує заходи регулювання, контролю або обмеження ризику, пов'язаного
з використанням і звільненням живих організмів, видозмінених у результаті біотехнології,
які можуть викликати шкідливі екологічні наслідки, що здатні негативно впливати на
збереження та стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням також небезпеки
для здоров'я людини;
h) запобігає впровадженню чужорідних видів, які загрожують екосистемам, середовищам
існування або видам, контролює або усуває такі чужерідні види;
i) докладає зусиль щодо забезпечення умов, необхідних для сполучення існуючих способів
використання біологічного різноманіття з його збереженням і сталим використанням
його компонентів;
j) відповідно до свого національного законодавства забезпечує шанування, збереження
та підтримку знань, нововведень і звичаїв корінних та місцевих общин, які зберігають
традиційний спосіб життя, що мають значення для збереження та сталого використання
біологічного різноманіття, сприяють більш широкому їх застосуванню за схваленням
і участю носіїв таких знань, нововведень і практики, а також заохочує спільне користування
на справедливій основі вигодами, які дає використання таких знань, нововведень і
практики;
k) розробляє та здійснює необхідні законодавчі нормативи й/або інші регулюючі положення
щодо охорони видів і популяцій, які знаходяться під загрозою;
l) у випадках, коли згідно зі статтею 7 установлений факт значного несприятливого
впливу на біологічне різноманіття, регламентує чи регулює відповідні процеси і категорії
діяльності; та
m) співробітничає в наданні фінансової та іншої підтримки для здійснення заходів
щодо збереження in-situ, викладених вище у підпунктах a) - i), зокрема, країнам,
що розвиваються.
Стаття 9. Збереження ex-situ
Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо та доцільно, і, в першу чергу, у
цілях доповнення заходів in-situ:
а) вживає заходів щодо збереження ex-situ компонентів біологічного різноманіття,
переважно в країні походження таких компонентів;
b) створює та підтримує умови для збереження і дослідження ex-situ рослин, тварин
та мікроорганізмів, переважно в країні походження генетичних ресурсів;
с) вживає заходів для відновлення та реабілітації видів, які перебувають під загрозою,
та для їх реінтродукції в середовища природного існування за наявності відповідних
умов;
d) регламентує та регулює збирання колекцій біологічних ресурсів з природних ареалів
з метою збереження ex-situ таким чином, щоб не завдавати шкоди екосистемам і популяціям
видів in-situ, за винятком випадків, коли потрібно вжити спеціальних тимчасових заходів
ex-situ, відповідно до підпункту c), що вище; та
e) cпівпрацює в наданні фінансової та іншої підтримки для здійснення заходів збереження
ex-situ, викладених вище в підпунктах a) - d), а також у створенні та дотриманні
умов для збереження ex-situ в країнах, що розвиваються.
Стаття 10. Стале використання біологічного різноманіття
Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо та доцільно:
а) передбачає розгляд питань збереження та сталого використання біологічних ресурсів
у процесі прийняття рішень на національному рівні;
b) вживає щодо використання біологічних ресурсів для відвернення або зведення до
мінімуму несприятливого впливу на біологічне різноманіття;
с) захищає та заохочує традиційні способи використання біологічних ресурсів відповідно
до усталених культурних звичаїв, сумісних з вимогами збереження або сталого використання;
d) надає місцевому населенню підтримку в розробці та здійсненні заходів шодо покращання
стану деградованих районів, де зменшилося біологічне різноманіття;
e) заохочує співробітництво між урядовими органами і приватним сектором своєї країни
в розробці методів сталого використання біологічних ресурсів.
Стаття 11. Заходи заохочення
Кожна з Договірних Сторін вживає, наскільки це можливо і доцільно, виправдані з економічної
та соціальної точок зору, заходів, які сприяють збереженню і сталому використанню
компонентів біологічного різноманіття.
Стаття 12. Дослідження та підготовка кадрів
Договірні Сторони, з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються:
а) розробляють і виконують програми науково-технічного навчання та підготовки кадрів
для здійснення заходів щодо визначення, збереження і сталого використання біологічного
різноманіття та його компонентів і надають підтримку такому навчанню та підготовці
кадрів для задоволення специфічних потреб країн, що розвиваються;
b) запроваджують і заохочують дослідження, які сприяють збереженню та сталому використанню
біологічного різноманіття, особливо в країнах, що розвиваються, зокрема, відповідно
до рішень Конференції Сторін, які приймаються на основі рекомендацій Допоміжного
органу з наукових, технічних і технологічних консультацій; та
с) відповідно до положень cтатей 16, 18 і 20 сприяють використанню наукових результатів,
одержаних під час досліджень біологічного різноманіття, при розробці методів збереження
і сталого використання біологічних ресурсів та співробітничають при використанні
таких ресурсів.
Стаття 13. Освіта і підвищення інформованності громадськості
Договірні Сторони: а) сприяють розумінню важливого значення збереження біологічного
різноманіття і потрібних для цього заходів, а також його пропаганді в засобах масової
інформації та включенню цих питань до навчальних програм; та
b) співробітничають, у відповідних випадках, з іншими країнами та міжнародними організаціями
в розробці навчальних програм і програм у галузі підвищення знань громадськості з
питань збереження і сталого використання біологічного різноманіття.
Стаття 14. Оцінка впливу та зведення до мінімуму несприятливих наслідків
1. Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо і доцільно:
а) впроваджує відповідні процедури, які потребують проведення екологічної експертизи
своїх запропонованих проектів, які здатні справити значний несприятливий вплив на
біологічного різноманіття, з метою уникнення або зведення до мінімуму таких несприятливих
наслідків, і, якщо це доцільно, сприяє участі громадськості в таких процедурах;
b) вживає відповідні для забезпечення належного обліку екологічних наслідків своїх
програм і політики, які здатні справити значний несприятливий вплив на біологічне
різноманіття;
с) сприяє на основі взаємності обміну інформацією та проведенню консультацій щодо
діяльності в рамках її юрисдикції або під її контролем, яка здатна призвести до суттєвого
несприятливого впливу на біологічне різноманіття в інших країнах або районах за межами
національної юрисдикції, шляхом заохочення укладення, у відповідних випадках, двосторонніх,
регіональних або багатосторонніх угод;
d) у випадку неминучої та серйозної небезпеки або шкоди, джерела чого знаходяться
під її юрисдикцією або контролем, для біологічного різноманіття в районі під юрисдикцією
інших країн або в районах за межами національної юрисдикції, негайно повідомляє країни,
які можуть зазнати такої небезпеки або шкоди, а також вживає заходів для відвернення
або зведення до мінімуму такої небезпеки або шкоди; та
e) сприяє національним заходам у випадку негайного реагування на діяльність або події,
викликані природними або іншими причинами, що являють серйозну та неминучу загрозу
біологічному розмаїттю, і заохочує міжнародне співробітництво як доповнення до таких
національних зусиль і, де це доцільно та узгоджено із зацікавленими країнами або
регіональними організаціями економічної інтеграції, розробляє спільні плани на випадок
надзвичайних обставин.
2. Конференція Сторін розглядає на основі проведених досліджень питання щодо відповідальнолсті
та покращання стану, включаючи відновлення і компенсацію за шкоду, заподіяну біологічному
розмаїттю, за винятком тих випадків, коли така відповідальність є цілком внутрішньою
справою.
Стаття 15. Доступ до генетичних ресурсів
1. Визнаючи суверенні права країн на свої природні ресурси, право визначати доступ
до генетичних ресурсів належить національним урядам і регулюється національним законодавством.
2. Кожна з Договірних Сторін прагне створити умови для полегшення доступу до генетичних
ресурсів у цілях екологічно безпечного використання іншими Договірними Сторонами
і не робити обмежень, які суперечать цілям цієї Конвенції.
3. Для цілей цієї Конвенції до генетичних ресурсів, які надаються Договірною Стороною,
як зазначено у цій статті і в статтях 16 та 19, належать ті, які надаються Договірними
Сторонами, що є країнами походження таких ресурсів, або Сторонами, які одержали ці
генетичні ресурси відповідно до даної Конвенції.
4. Доступ, у випадку його надання, забезпечується на взаємно узгоджених умовах і
регулюється положеннями цієї статті.
5. Доступ до генетичних ресурсів регулюється на основі попередньо обгрунтованої згоди
Договірної Сторони, яка надає такі ресурси, якщо ця Сторона не вирішить інше.
6. Кожна з Договірних Сторін прагне готувати і проводити наукові дослідження, які
грунтуються на наданих іншими Договірними Сторонами генетичних ресурсах, з повною
участю тих Договірних Сторін і, коли це можливо, на їх територіях.
7. Кожна з Договірних Сторін вживає належних законодавчих, адміністративних або політичних
заходів і, діє згідно зі статтями 16 та 19 і, за необхідністю, через механізм фінансування,
який встановлений згідно зі статтями 20 та 21, у цілях спільного використання на
справедливій та рівній основі результатів досліджень і розробок, а також вигод від
комерційного або іншого застосування генетичних ресурсів з Договірною Стороною, яка
надає такі ресурси. Таке спільне використання здійснюється на взаємно узгоджених
умовах.
Стаття 16. Доступ до технології та її передача
1. Кожна з Договірних Сторін, визнаючи, що технологія включає біотехнологію, і що
як доступ до технології, так і її передача між Договірними Сторонами є важливими
елементами досягнення Цілей цієї Конвенції, зобов'язується відповідно до положень
цієї статті надавати та/або полегшувати іншим Договірним Сторонам доступ до технологій,
які мають відношення до збереження і сталого використання біологічного різноманіття
і передбачають використання генетичних ресурсів, не завдаючи при цьому значної шкоди
довкіллю, а також передавати їм такі технології.
2. Як зазначено в пункті 1 вище, доступ до технології та її передача країнам, що
розвиваються, забезпечуються та/або полегшуються на справедливих і найбільш сприятливих
умовах, в тому числі на пільгових і поступливих умовах, якщо досягнуто взаємної домовленості,
та, за необхідністю, відповідно до механізму фінансування, встановленого згідно зі
статтями 20 та 21. У випадку, якщо технологія обумовлена патентами та іншими правами
інтелектуальної власності, такий доступ і передача відбувається на умовах, які враховують
достатню і ефективну охорону прав інтелектуальної власності. Цей пункт вживається
у відповідності з пунктами 3, 4 і 5, що нижче.
3. Кожна з Договірних Сторін вживає відповідних законодавчих, адміністративних або
політичних заходів з тим, щоб Договірним Сторонам, зокрема країнам, що розвиваються
і які надають генетичні ресурси, забезпечувався доступ до технології, яка передбачає
використання цих ресурсів, а ця технологія, включаючи захищену патентами та іншими
правами інтелектуальної власності технологію, передавалася на взаємно узгоджених
умовах і, при необхідності, на основі положень статей 20 і 21 та відповідно до норм
міжнародного права, а також згідно з пунктами 4 і 5, що нижче.
4. Кожна з Договірних Сторін вживає відповідних законодавчих, адміністративних або
політичних заходів для того, щоб приватний сектор полегшував доступ до технологій,
згаданих у пункті 1 вище, забезпечував спільну розробку та передачу цих технологій
в інтересах як урядових установ, так і приватного сектора в країнах, що розвиваються,
та, у зв'язку з цим, виконує зобов'язання, викладені в пунктах 1, 2 і 3, що вище.
5. Договірні Сторони, визнаючи, що патенти та інші права інтелектуальної власності
можуть впливати на впровадження цієї Конвенції, співробітничають у цій галузі, керуючись
національним законодавством і нормами міжнародного права, для того, щоб ці права
сприяли та не суперечили її цілям.
Стаття 17. Обмін інформацією
1. Договірні Сторони сприяють обміну інформацією з усіх загальнодоступних джерел
відносно збереження та сталого використання біологічного різноманіття з урахуванням
особливих потреб країн, що розвиваються.
2. Такий обмін включає обмін результатами технічних, наукових та соціально-економічних
досліджень, а також інформацією щодо програм професійної підготовки і обстежень,
спеціальними знаннями, місцевими і традиційними знаннями як такими і в поєднанні
з технологіями, зазначеними в пункті 1 статті 16. Крім того, він включає, коли це
можливо, репатріацію інформації.
Стаття 18. Науково-технічне співробітництво
1. Договірні Сторони сприяють міжнародному науково-технічному співробітництву в галузі
збереження та сталого використання біологічного різноманіття, за необхідністю, через
відповідні міжнародні та національні установи.
2. Кожна з Договірних Сторін сприяє науково-технічному співробітництву з іншими Договірними
Сторонами, особливо з країнами, що розвиваються, у впровадженні цієї Конвенції, зокрема,
шляхом розробки і здійснення національної політики. Для такого співробітництва слід
розвивати і зміцнювати національні можливості шляхом розвитку людських ресурсів і
створення відповідних установ.
3. Конференція Сторін на своїй першій зустрічі визначає шляхи встановлення механізму
сприяння науковій і технічній кооперації (Clearing-House Mechanism) в цілях заохочення
і полегшення науково-технічного співробітництва.
4. Договірні Сторони відповідно до національного законодавства і державної політики
заохочують та розробляють форми співробітництва в галузі встановлення і використання
технологій, включаючи місцеві та традиційні технології, відповідно до цілей Конвенції.
Для цього Договірні Сторони заохочують співробітництво в галузі підготовки кадрів
та обміну спеціалістами.
5. Договірні Сторони за взаємною домовленістю сприяють встановленню спільних науково-дослідних
програм та спільних підприємств для розробки технологій, які мають відношення до
цілей цієї Конвенції.
Стаття 19. Застосування біотехнології та розподіл пов'язаних з нею
вигод
1. Кожна з Договірних Сторін вживає відповідних законодавчих, адміністративних або
політичних заходів щодо забезпечення ефективної участі в проведенні біотехнологічних
досліджень тих Договірних Сторін, особливо країн, що розвиваються, які надають генетичні
ресурси для таких досліджень, та, коли це можливо, у таких Договірних Сторонах.
2. Кожна з Договірних Сторін вживає всіх можливих заходів, які б сприяли забезпеченню
Договірним Сторонам, особливо країнам, що розвиваються, пріоритетного доступу на
справедливій та рівноправній основі до результатів та вигод, які дає застосування
біотехнологій, заснованих на генетичних ресурсах, наданих цими Договірними Сторонами.
Такий доступ здійснюється на взаємно узгоджених умовах.
3. Сторони розглядають необхідність і умови вжиття цих заходів, можливо, у формі
протоколу, включаючи, зокрема, попередньо обгрунтовану згоду щодо розробки відповідних
процедур для безпечної передачі, використання і застосування будь-яких живих видозмінених
організмів, які є результатом біотехнології та здатні справити негативний вплив на
збереження і стале використання біологічного різноманіття.
4. Кожна з Договірних Сторін безпосередньо або на вимогу будь-якої фізичної або юридичної
особи, що надає організми, зазначені в пункті 3 вище, та яка є під її юрисдикцією,
забезпечує передачу тій Договірній Стороні, до якої ввозяться ці організми, будь-якої
наявної інформації щодо правил використання і техніки безпеки, визначені також такою
Договірною Стороною під час роботи з такими організмами, а також будь-яку існуючу
інформацію щодо потенційно шкідливого впливу відповідних конкретних організмів.
Стаття 20. Фінансові ресурси
1. Кожна з Договірних Сторін зобов'язується, в міру своїх можливостей, забезпечувати
фінансову підтримку і стимули щодо тих видів діяльності на національному рівні, які
спрямовані на досягнення цілей цієї Конвенції відповідно до своїх національних планів,
пріоритетів та програм.
2. Сторони, які є розвиненими країнами, надають нові і додаткові фінансові ресурси
з тим, щоб дати можливість Сторонам, які є країнами, що розвиваються, покривати узгоджені
певні додаткові витрати, які вони будуть нести під час впровадження заходів щодо
виконання зобов'язань за цією Конвенцією, та одержувати вигоди від здійснення її
положень; такі витрати узгоджуються між Стороною, яка є країною, що розвивається,
і організаційною структурою, як зазначено у статті 21, відповідно до заходів, стратегій,
програмних пріоритетів і критеріїв доступу, а також вказаних переліком додаткових
витрат, які встановлюються Конференцією Сторін. Інші Сторони, включаючи країни, які
знаходяться в процесі переходу до ринкової економіки, можуть добровільно брати на
себе зобов'язання Сторін, які є розвиненими країнами. Для цілей цієї статті Конференція
Сторін на своїй першій зустрічі складає перелік Сторін, які є розвиненими країнами,
та інших Сторін, які добровільно беруть на себе зобов'язання Сторін, які є розвиненими
країнами. Конференція Сторін періодично переглядає перелік та, за необхідностю, вносить
до нього поправки. Будуть заохочуватися також внески інших країн та з інших джерел
на добровільній основі. При впровадженні цих зобов'язань необхідно враховувати потребу
в передбаченні, адекватності і своєчасному надходженні фондів та важливість спільного
відшкодування витрат Сторонами, включеними до переліку, які беруть участь у фінансуванні.
3. Сторони, які є розвиненими країнами, можуть також надавати фінансові ресурси,
а Сторони, які є країнами, що розвиваються, користуватися цими ресурсами через двосторонні,
регіональні і багатосторонні канали для впровадження цієї Конвенції.
4. Здатність Сторін, які є країнами, що розвиваються, ефективно виконувати свої зобов'язання
щодо Конвенції залежатиме від ефективного виконання Сторонами, які є розвиненими
країнами, своїх зобов'язань щодо Конвенції, пов'язаних з фінансовими ресурсами та
передачею технології, і повною мірою визначатиметься тим фактом, що соціально-економічний
розвиток і викорінення бідності є найважливішими пріоритетами Сторін, які є країнами,
що розвиваються.
5. У своїх діях, пов'язаних з фінансуванням і передачею технології, Сторони повною
мірою враховують конкретні потреби та особливе положення найменш розвинених країн.
6. Договірні Сторони також беруть до уваги особливі умови, які є результатом залежності
від розподілу і місцезнаходження біологічного різноманіття в країнах, що розвиваються,
зокрема в малих острівних країнах, які є Сторонами.
7. До уваги також береться особливе становище країн, що розвиваються, включаючи ті
з них, які найбільш уразливі з екологічної точки зору, такі, як країни з посушливими
та напівпосушливими зонами, прибережними та гірськими районами.
Стаття 21. Механізм фінансування
1. Для надання Сторонам, які є країнами, що розвиваються, фінансових ресурсів на
безоплатній або пільговій основі для цілей цієї Конвенції встановлюється відповідний
механізм, основні елементи якого викладені в цій статті. Для цілей Конвенції цей
механізм функціонує керуючись рекомендаціями Конференції Сторін та підзвітний їй.
Діяльність мезанізму здійснюється за допомогою тієї організаційної структури, щодо
якої Конференція Сторін, можливо, ухвалить рішення на її першому засіданні. Для цілей
цієї Конвенції Конференція Сторін визначає міри, стратегію, програмні пріоритети
та критерії, які регулюють доступ до таких ресурсів та їх використання. Внески робляться
з урахуванням необхідності забезпечити передбачене, адекватне і своєчасне надходження
фінансових фондів, як зазначено у статті 20, що відповідає потребам у ресурсах, обсяги
яких періодично визначаються Конференцією Сторін як і важливість спільного відшкодування
витрат Сторонами, включеними до переліку, які беруть участь у фінансуванні, як зазначено
в пункті 2 статті 20. Добровільні внески можуть також надходити від Сторін, які є
розвиненими країнами, а також від інших країн та з інших джерел. Механізм діє на
сонові демократичної та відкритої системи управління.
2. Згідно з цілями цієї Конвенції Конференція Сторін на своєму першому засіданні
визначає стратегію і програмні пріоритети, а також докладні критерії і провідні принципи,
які регулюють доступ до фінансових ресурсів та їх використання, включаючи контроль
такого використання і його оцінку, які здійснюються на регулярній основі. Після консультацій
з відповідною організаційною структурою, якій доручено управління діяльністю механізму
фінансування. Конференція Сторін приймає рішення відносно заходів, які необхідні
для виконання положень пункту 1, що вище.
3. Конференція Сторін переглядає ефективність механізму фінансування, встановленого
відповідно до цієї статті, включаючи критерії і провідні принципи, які зазначені
у пункті 2 вище, не раніше, ніж через два роки після набуття цією Конвенцією чинності,
а потім регулярно з урахуванням результатів такого перегляду вона вживає, при необхідності,
відповідних заходів, для підвищення ефективності дії механізму фінансування.
4. Договірні Сторони розглядають питання щодо зміцнення діючих фінансових установ
у цілях надання фінансових ресурсів для збереження та сталого використання біологічного
різноманіття.
Стаття 22. Зв'язок з іншими міжнародними конвенціями
1. Положення цієї Конвенції не порушують права і обов'язки будь-якої Договірної Сторони,
які виходять з будь-якої діючої міжнародної угоди, за винятком випадків, коли в результаті
виконання цих прав та зобов'язань виникає загроза біологічному розмаїттю і воно зазнає
серйозних втрат.
2. У тому, що стосується морського середовища, Договірні Сторони виконують положення
цієї Конвенції, не уникаючи протирічь щодо прав і обов'язків країн, передбачених
морським правом.
Стаття 23. Конференція Сторін
1. Цим встановлюється Конференція Сторін. Перше засідання Конференції Сторін скликається
Виконавчим директором Програми Організації Об'єднаних Націй з питань довкілля не
пізніше, ніж через один рік після набуття цією Конвенцією чинності. Її засідання
проводяться з періодичністю, яку Конференція Сторін встановить на першому засіданні.
2. Позачергові засідання Конференції Сторін скликаються у випадках, коли Конференція
вважає це за необхідне або на письмове прохання будь-якої із Сторін, за умови, що
протягом шести місяців після відправлення секретаріатом прохання на їх адресу, це
прохання підтримує не менше, ніж третина Сторін.
3. Конференція Сторін консенсусом узгоджує і приймає свої правила процедури та правила
процедури будь-яких допоміжних органів, які вона може встановити, а також фінансові
правила, що регулюють фінансування секретаріату. На кожному черговому засіданні вона
затверджує бюджет на фінансовий період до наступного чергового засідання.
4. Конференція Сторін наглядає за впровадженням цієї Конвенції і з цією метою:
а) встановлює форму і періодичність передачі інформації, що подається на розгляд
згідно зі статтею 26, і розглядає таку інформацію, а також звіти, що подаються будь-яким
допоміжним органом;
b) розглядає наукові, технічні і технологічні рекомендації щодо біологічного різноманіття,
що подаються відповідно до статті 25;
c) розглядає і приймає, за необхідністю, протоколи відповідно до статті 28;
d) розглядає та приймає, за необхідністю, поправки до цієї Конвенції та її додатків
відповідно до статей 29 і 30;
e) розглядає поправки до будь-якого протоколу, а також до будь-яких додатків до нього,
та, за наявністю відповідного рішення, рекомендує їх прийняття сторонам цього протоколу;
f) розглядає та приймає, за необхідністю, відповідно до статті 30 додатки до цієї
Конвенції;
g) встановлює такі допоміжні органи, зокрема для консультацій з науково-технічних
питань, які вважаються необхідними для впровадження цієї Конвенції;
h) встановлює через секретаріат зв'язок з виконавчими органами конвенцій, які розглядають
питання, охоплені цією Конвенцією, з метою відпрацювання відповідних форм співробітництва
з ними; та
i) розглядає та вживає будь-яких допоміжних заходів, які можуть стати потрібними
для досягнення цілей цієї Конвенції, з урахуванням досвіду, набутого в процесі її
здійснення.
5. Організація Об'єднаних Націй , її спеціальні установи і Міжнародне агенство з
атомної енергетики, а також будь-яка країна, яка не є Стороною цієї Конвенції, можуть
бути представлені на засіданнях Конференції Сторін як спостерігачі. Будь-які інші
органи або установи, урядові або неурядові, які мають досвід у галузях щодо збереження
і сталого використання біологічного різноманіття та які інформували секретаріат про
своє бажання бути представленими, як спостерігачі, на засіданні Конференції Сторін,
можуть бути допущені, якщо проти цього не заперечуватиме більше однієї третини присутніх
на засіданні Сторін. Доступ і участь спостерігачів регулюються правилами процедури,
які прийняті Конференцією Сторін.
Стаття 24. Секретаріат
1. Цим встановлюється секретаріат. Його функції:
а) організація та обслуговування засідань Конференції Сторін, як зазначено у статті
23;
b) виконання функцій, покладених на нього будь-яким протоколом;
с) підготовка звітів щодо виконання його функцій відповідно до цієї Конвенції та
подання їх Конференції Сторін;
d) координація діяльності з іншими відповідними міжнародними органами і, зокрема,
укладання таких адміністративних і договірних угод, які можуть бути потрібні для
ефективного виконання його функцій; та
е) виконання таких інших функцій, які можуть бути визначені Конференцією Сторін.
2. На своєму першому засіданні Конференція Сторін визначає секретаріат з числа компетентних
міжнародних організацій, які висловили своє бажання виконувати функції секретаріату
відповідно до цієї Конвенції.
Стаття 25. Допоміжний орган з наукових, технічних і технологічних
консультацій
1. Цим запроваджується Допоміжний орган з наукових, технічних і технологічних консультацій
з метою забезпечення Конференції Сторін і, при необхідності, інших її допоміжних
органів своєчасними консультаціями у зв'язку з впровадженням цієї Конвенції. Цей
орган є відкритим для участі всіх Сторін і має багатогалузевий характер. До нього
входять представники уряду, які компетентні у відповідній галузі знань. Він регулярно
подає Конференції Сторін звіти з усіх аспектів своєї роботи.
2. Керуючись провідними принципами, викладеними Конференцією Сторін, та за її запитом
цей орган:
а) забезпечує надання науково-технічних оцінок стану біологічного різноманіття;
b) готує наукові і технічні оцінки наслідків заходів, вжитих відповідно до положень
цієї Конвенції;
с) визначає нові, ефективні і найсучасніші технології та "ноу-хау" в галузі
збереження і сталого використання біологічного різноманіття та надає рекомендації
стосовно шляхів і засобів розробки та/або передачі таких технологій;
d) надає консультації з наукових програм та міжнародного співробітництва в галузі
досліджень і розробок, пов'язаних із збереженням та сталим використанням біологічного
різноманіття; та
е) відповідає на питання наукового, технічного, технологічного та методологічного
характеру, які можуть бути поставлені перед органом Конференції Сторін і її допоміжними
органами.
2. Функції, стосунки, організація та характер діяльності органу можуть надалі визначатися
Конференцією Сторін.
Стаття 26. Звіти
Кожна з Договірних Сторін з періодичністю, визначеною Конференцією Сторін, надає
Конференції Сторін звіти щодо вжитих нею заходів для впровадження цієї Конвенції
та оцінки ефективності з точки зору досягнення цілей цієї Конвенції.
Стаття 27. Урегулювання суперечок
1. У випадку виникнення суперечки між Договірними Сторонами відносно інтерпретації
або застосування цієї Конвенції зацікавлені сторони прагнуть розв'язати суперечку
шляхом переговорів.
2. Якщо зацікавлені Сторони не можуть досягти згоди шляхом переговорів, вони можуть
спільно просити допомоги в третьої сторони або звернутися до неї з проханням щодо
посередництва.
3. Під час ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання до цієї Конвенції або
в будь-який час країна або регіональна організація економічної інтеграції можуть
направити депозитарію письмову заяву щодо суперечки, яка не була вирішена згідно
з пунктом 1 або пунктом 2 вище, що вони визнають як обов'язкові один або обидва з
наступних засобів урегулювання сеперечки:
а) арбітраж відповідно до процедури, викладеної в частині 1 Додатка II;
b) передачу суперечки до Міжнародного Суду.
4. Якщо Сторони суперечки не визнали, як зазначено в пункті 3 вище, однакову або
будь-яку процедуру, тоді суперечка розглядається на основі узгодженої процедури відповідно
до частини 2 Додатка II, якщо Сторони не домовилися про інше.
5. Положення цієї статті застосовуються відносно будь-якого протоколу, якщо в цьому
протоколі не передбачене інше.
Стаття 28. Прийняття протоколів
1. Договірні Сторони співробітничають у розробці та прийнятті протоколів до цієї
Конвенції.
2. Протоколи приймаються на засіданні Конференції Сторін.
3. Текст будь-якого запропонованого протоколу секретаріат направляє Договірним Сторонам
не пізніше, ніж за шість місяців до проведення такого засідання.
Стаття 29. Поправки до Конвенції або протоколів
1. Будь-яка Договірна Сторона може запропонувати поправки до цієї Конвенції. Будь-яка
Сторона протоколу може запропонувати також поправки до будь-якого протоколу Конвенції.
2. Поправки до цієї Конвенції приймаються на Конференції Сторін. Поправки до будь-якого
протоколу приймаються на засіданні Сторін відповідного протоколу. Текст будь-якої
запропонованої поправки до цієї Конвенції або до будь-якого протоколу, якщо в цьому
протоколі не передбачено інше, секретаріатом направляється Сторонам, які мають розглянути
документ не пізніше, ніж за шість місяців до проведення засідання, на якому пропонується
його прийняття. Секретаріат також направляє текст запропонованих поправок для інформації
всім, хто підписав цю Конвенцію.
3. Сторони докладають усіх зусиль для досягнення згоди щодо будь-якої запропонованої
поправки до цієї Конвенції або до будь-якого протоколу шляхом консенсусу. Якщо всі
зусилля досягти консенсусу вичерпані, а згоди не досягнуто, тоді як останній засіб
поправка приймається більшістю в дві тетини голосів, присутніх на засіданні Сторін,
які брали участь у голосуванні, і передається депозитарієм на розгляд всім Сторонам
до ратифікації, прийняття або схвалення.
4. Повідомлення щодо ратифікації, прийняття або схвалення поправок направляється
письмово депозитарію. Поправки, прийняті відповідно до пункту 3 вище, набувають чинності
для тих Сторін, які погодилися з ними, на дев'яностий день після здачі на зберігання
документів щодо ратифікації, прийняття або схвалення не менш ніж двома третинами
Договірних Сторін цієї Конвенції або Сторін відповідного протоколу, якщо у такому
протоколі не передбачено інше. Після цього поправка набуває чинності для будь-якої
іншої Сторони на дев'яностий день після здачі цією Стороною на зберігання документа
щодо ратифікації, прийняття або схвалення цих поправок.
5. Для цілей цієї статті "присутні та голосуючі Сторони" означають Сторони,
які присутні та голосують "за" або "проти".
Стаття 30. Прийняття додатків і внесення до них поправок
1. Додатки до цієї Конвенції або будь-який протокол є невід'ємною частиною цієї Конвенції
або такого протоколу, і, якщо не передбачено інше, посилання на цю Конвенцію або
на протоколи до неї є також посиланням на будь-які додатки до них. Такі додатки обмежуються
процедурними, науковими, технічними та адміністративними питаннями.
2. Якщо яким-небудь протоколом не передбачено інше стосовно додатків до нього, то
застосовуються такі процедури внесення пропозицій, прийняття або вступу в силу додатків
до цієї Конвенції або додатків до будь-якого протоколу:
а) додатки до цієї Конвенції або до будь-якого протоколу пропонуються та приймаються
відповідно до процедури, викладеної в статті 29;
b) будь-яка Сторона, яка не може схвалити додаток до цієї Конвенції або додаток до
будь-якого протоколу, Стороною якого вона є, повідомляє про це письмово депозитарія.
Депозитарій негайно повідомляє всі Сторони про будь-яке таке одержане повідомлення.
Сторона може у будь-який час відкликати попередню заяву щодо заперечення. Після цього
додаток вступає в силу для цієї Сторони відповідно до підпункту с), що нижче;
с) через один рік від дати повідомлення депозитарієм щодо прийняття додаток набуває
чинності для всіх Сторін цієї Конвенції або будь-якого протоколу, які не подали повідомлення
відповідно до положення підпункту b) вище.
3. Внесення пропозицій, прийняття і вступ в силу поправок до додатків цієї Конвенції
або до будь-якого протоколу регулюються тією ж процедурою, яка встановлена для внесення
пропозицій, прийняття та набуття чинності додатків до Конвенції або додатків до будь-якого
протоколу.
4. Якщо додаток або поправка до додатка залежать від внесення поправки до цієї Конвенції
або до будь-якого протоколу, тоді такий додаток або поправка набуває чинності поправки
до цієї Конвенції або до відповідного протоколу.
Стаття 31. Право голосу
1. За винятком випадку, зазначеного в пункті 2 нижче, кожна з Договірних Сторін цієї
Конвенції або будь-якого протоколу має один голос.
2. Регіональні організації економічної інтеграції в питаннях, які входять до їх компетенції,
користуються своїм правом голосу відповідно до кількості голосів, що дорівнює кількості
їх країн-членів, які є Договірними Сторонами Конвенції або відповідного протоколу.
Такі організації не користуються своїм правом голосу, якщо їх країни-члени користуються
своїм правом голосу, і навпаки.
Стаття 32. Зв'язок між цією Конвенцією та протоколами до неї
1. Країна або регіональна організація економічної інтеграції може стати Стороною
будь-якого протоколу у випадку, коли вона є або стає в той же час Договірною Стороною
цієї Конвенції.
2. Рішення згідно з будь-яким протоколом приймаються тільки Сторонами цього протоколу.
Будь-яка Договірна Сторона, яка не ратифікувала, не прийняла або не схвалила протокол,
може брати участь як спостерігач у будь-якому засіданні Сторін цього протоколу.
Стаття 33. Підписання
Ця Конвенція відкрита для підписання усіма країнами та будь-якою регіональною організацією
економічної інтеграції в Ріо-де-Жанейро з 5 червня 1992 року до 14 червня 1992 року,
а також у Центральних установах Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку з 15 червня
1992 року до 4 липня 1993 року.
Стаття 34. Ратифікація, прийняття або схвалення
1. Ця Конвенція та будь-який протокол до неї є предметом ратифікації, прийняття або
схвалення країнами і регіональними організаціями економічної інтеграції. Документи
щодо ратифікації, прийняття або схвалення здаються на зберігання депозитарію.
2. Будь-яка організація, як зазначено в пункті 1 вище, що стає Договірною Стороною
цієї Конвенції або будь-якого протоколу, у той час, коли жодна з країн-членів не
є Договірною Стороню, зв'язана усіма зобов'язаннями, які виходять відповідно з Конвенції
або протоколу, у випадку, коли одна або кілька країн-членів такої організації є Договірними
Сторонами Конвенції або відповідного протоколу, така організація і країни-члени приймають
рішення щодо відповідальності за виконання своїх зобов'язань, які виходять з Конвенції
або відповідного протоколу. У таких випадках організація і країни-члени не можуть
одночасно здійснювати права, які виходять з Конвенції або відповідного протоколу.
3. У своїх документах щодо ратифікації, прийняття або схвалення організації, згадані
в пункті 1 вище, зазначають сферу своєї компетенції щодо питань, які регулюються
Конвенцією або відповідним протоколом. Ці організації також інформують депозитарія
про будь-яку відповідну зміну сфери їх компетенції.
Стаття 35. Приєднання
1. Ця Конвенція і будь-який протокол відкриті для приєднання країн і регіональних
організацій економічної інтеграції від дати, коли Конвенція або відповідний протокол
закриваються для підписання. Документи щодо приєднання здаються на зберігання депозитарію.
2. У своїх документах щодо приєднання організації, згадані в пункті 1 вище, зазначають
сферу своєї компетенції щодо питань, які регулюються Конвенцією або відповідним протоколом.
Ці організації також інформують депозитарія щодо будь-якої зміни відповідної сфери
своєї компетенції.
3. Положення пункту 2 статті 34 стосуються регіональних організацій економічної інтеграції,
які приєднуються до цієї Конвенції або до будь-якого протоколу.
Стаття 36. Набуття чинності
1. Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день від дати здачі на зберігання
тридцятого документа про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання.
2. Будь-який протокол набуває чинності на дев'яностий день від дати здачі на зберігання
такої кількості документів про ратифікацію, прийняття або схвалення, яка зазначена
в цьому протоколі.
3. Для кожної з Договірних Сторін, яка ратифікує, приймає або схвалює цю Конвенцію,
або приєднується до неї після здачі на зберігання тридцятого документа про ратифікацію,
прийняття, схвалення або приєднання. Конвенція набуває чинності на дев'яностий день
після здачі на зберігання Договірною Стороною свого документа про ратифікацію, схвалення
або приєднання.
4. Будь-який протокол, крім випадку, коли в такому протоколі передбачене інше, набуває
чинності для Договірної Сторони, яка ратифікує, приймає або схвалює цей протокол,
або приєднується до нього, після набуття ним чинності, згідно з пунктом 2, що вище,
на дев'яностий день після здачі на зберігання цією Договірною Стороною свого документа
про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання, або з дати, коли Конвенція
набуває чинності для цієї Договірної Сторони, залежно від того, що відбудеться пізніше.
5. Для цілей пунктів 1 та 2, що вище, будь-який документ, який здається на зберігання
регіональною організацією економічної інтеграції, не вважається додатковим до документів,
які здані на зберігання країнами-членами такої організації.
Стаття 37. Застереження
Ніякі застереження до цієї Конвенції не допускаються.
Стаття 38. Вихід
1. У будь-який час після закінчення двох років з дати набуття чинності цією Конвенцією
для будь-якої Договірної Сторони ця Договірна Сторона може вийти з Конвенції шляхом
письмового повідомлення депозитарія.
2. Будь-який вихід набуває чинності через один рік від дати одержання повідомлення
депозитарієм або в пізніший термін, який може вказуватися в повідомленні про вихід.
3. Будь-яка Договірна Сторона, яка виходить з цієї Конвенції, вважається такою, що
вийшла з будь-якого протоколу, Стороною якого вона є.
Стаття 39. Тимчасовий порядок фінансування
У випадку його повної перебудови згідно з положеннями статті 21, Глобальний Екологічний
Фонд (Global Environment Facility, GEF) Програми розвитку Організації Об'єднаних
Націй (United Nations Development Programme, UNDP), Програми Організації Об'єднаних
Націй з питань довкілля (United Nations Environment Programme, UNEP) та Міжнародного
банку реконструкції та розвитку є організаційною структурою, як зазначено в статті
21, на тимчасовій основі на період між набуттям цією Конвенцією чинності і першими
засіданням Конференції Сторін або до того часу, поки Конференція Сторін згідно з
статтею 21 не визначить таку організаційну структуру.
Стаття 40. Тимчасові заходи щодо секретаріату
Секретаріат, створення якого забезпечується Виконавчим директором Програми Організації
Об'єднаних Націй з питань довкілля, є секретаріатом, як зазначено в пункті 2 статті
24, на тимчасовій основі на період між набуттям цією Конвенцією чинності та першим
засіданням Конференції Сторін.
Стаття 41. Депозитарій
Функції депозитарію цієї Конвенції та будь-яких протоколів виконує Генеральний секретар
Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 42. Автентичні тексти
Оригіналом цієї Конвенції, тексти якого англійською, арабською, іспанською, китайською,
російською і французькою мовами є однаково автентичними, здається на зберігання Генеральному
секретареві Організації Об'єднаних Націй.
Для засвідчення цього ми, нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, підписали
цю Конвенцію.
Здійснено в Ріо-де-Жанейро п'ятого червня одна тисяча дев'ятсот дев'яносто другого
року.
Визначення та моніторинг
1. Екосистеми та середовища існування: які характеризуються високим ступенем різноманіття,
великою кількістю ендемічних видів або видів, що знаходяться під загрозою для існування,
або містять об'єкти дикої живої природи; необхідні для мігруючих видів; мають соціальне,
економічне, культурне або наукове значення; або мають репрезентативний або унікальний
характер; або пов'язані з основними еволюційними або іншими біологічними процесами.
2. Види та їх об'єднання (ценози): які знаходяться під загрозою; є дикими, спорідненими
зі свійськими чи культивованими видами; мають медичну, сільськогосподарську або іншу
економічну цінність; або мають соціальне, наукове або культурне значення; або відіграють
важливу роль для досліджень у галузі збереження та сталого використання біологічного
різноманіття, наприклад, як види-індикатори.
3. Описані геноми та гени, які мають соціальне, наукове або економічне значення.
Стаття 1
Сторона-позивач повідомляє секретаріат про те, що сторони передають суперечку до
арбітражу згідно із статтею 27. У повідомленні констатується предмет справи для розгляду
арбітражем і включені, зокрема, ті статті Конвенції або протоколу, стосовно інтерпретації
або застосування яких виникла суперечка. Якщо сторони не домовилися щодо предмета
суперечки до призначення голови суду, то предмет визначається арбітражним судом.
Секретаріат пересилає одержану таким чином інформацію всім зацікавленим Договірним
Сторонам цієї Конвенції або відповідного протоколу.
Стаття 2
1. У випадку суперечки між двома сторонами арбітражний суд складається з трьох членів.
Кожна із сторін суперечки призначає одного арбітра, і ці два призначених арбітри
за взаємною згодою призначають третього арбітра, який виконує функції голови суду.
Останній не може бути громадянином однієї із сторін суперечки, не може постійно проживати
на території однієї з цих сторін, не може знаходитися на службі або в будь-якому
іншому вигляді мати відношення до цієї справи.
2. Якщо суперечка зачіпає більше ніж дві сторони, ті сторони, які мають спільний
інтерес у суперечці, за взаємною згодою, разом призначають ще одного члена суду.
3. Будь-яка вакансія заповнюється відповідно до процедури, передбаченої для початкового
призначення.
Стаття 3
1. Якщо із закінченням двох місяців після призначення другого арбітра не призначено
голову арбітражного суду, то на запит сторін Генеральний секретар Організації Об'єднаних
Націй призначає його протягом наступних двох місяців.
2. Якщо одна із сторін суперечки не призначає арбітра протягом двох місяців після
отримання запиту, інша сторона має право інформувати про це Генерального секретаря,
який має виконати таке призначення протягом наступних двох місяців.
Стаття 4
Арбітражний суд виносить свої рішення відповідно до положень цієї Конвенції, будь-яких
відповідних протоколів та норм міжнародного права.
Стаття 5
Якщо сторони не домовилися про інше, арбітражний суд визначає свої власні правила
процедури.
Стаття 6
Арбітражний суд на запит однієї із сторін може запропонувати необхідні тимчасові
заходи захисту.
Стаття 7
Сторони суперечки сприяють роботі арбітражного суду і, зокрема, використовують всі
наявні в них можливості:
а) надають йому всі документи, які мають відношення до справи, інформацію та матеріали;
та
b) за необхідністю дають йому можливість викликати свідків або експертів та ознайомитися
з їх свідченнями.
Стаття 8
Сторони та арбітри зобов'язані забезпечити конфіденційність будь-якої інформації,
яку вони одержують конфіденційним шляхом під час розгляду арбітражем.
Стаття 9
Якщо арбітражний суд не ухвалить іншого рішення, виходячи з конкретних обставин справи,
судові витрати розподіляються між сторонами суперечки порівну.
Стаття 10
Будь-яка Договірна Сторона, для якої предмет суперечки становить інтерес правового
характеру, що може торкатись рішення у справі, має право за згодою суду брати участь
у судочинстві.
Стаття 11
Суд може заслуховувати зустрічні позови, які виходять безпосередньо з предмета суперечки,
і приймати рішення щодо них.
Стаття 12
Рішення арбітражного суду з процедурних питань і питань суті приймаються більшістю
голосів його членів.
Стаття 13
Якщо одна із сторін суперечки не з'явиться до арбітражного суду або не може виступити
із захистом щодо своєї справи, інша сторона може просити суд продовжити слухання
і винести своє остаточне рішення. Відсутність однієї сторони або неможливість виступити
із захистом щодо своєї справи не є перешкодою для розгляду. До винесення свого остаточного
рішення арбітражний суд повинен впевнитись, що позов є фактично і юридично обгрунтованим.
Стаття 14
Суд виносить остаточне рішення протягом п'яти місяців після дати свого повного сформування,
якщо тільки він не визнає необхідність продовжити цей термін ще на один період, який
не повинен перевищувати п'яти місяців.
Стаття 15
Остаточне рішення арбітражного суду обмежується предметом суперечки і супроводжується
поясненням мотивів, на яких воно базується. Воно містить імена членів, які брали
участь у його прийнятті, та дату прийняття остаточного рішення. Будь-який член суду
може додати свою особисту думку або думку, яка розходиться з остаточним рішенням.
Стаття 16
Рішення суду є обов'язковим для сторін суперечки. Воно не підлягає оскарженню, якщо
тільки сторони суперечки не домовилися раніше про процедуру оскарження.
Стаття 17
Будь-які суперечки, які можуть виникнути між сторонами суперечки відносно інтерпретації
або порядку виконання остаточного рішення суду, можуть бути передані будь-якою стороною
на розгляд арбітражного суду, який виніс це рішення.
Стаття 1
Погоджувальна комісія створюється на прохання однієї із сторін суперечки. Якщо сторони
не домовилися про інше, ця комісія складається з п'яти членів, з яких два призначаються
кожною зацікавленою стороною, а голова обирається спільно призначеними.
Стаття 2
Якщо суперечка зачіпає більше ніж дві сторони, сторони, які мають спільний інтерес,
за взаємною згодою разом призначають своїх членів комісії. У випадку, коли дві або
більше сторін мають відмінні інтереси або коли відсутня згода відносно наявності
в них однакового інтересу, члени призначаються ними окремо.
Стаття 3
Якщо будь-які призначення, які робляться сторонами, не виконуються протягом двох
місяців від дати подання прохання щодо встановлення погоджувальної комісії, тоді
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй, за наявністю відповідного звернення
сторони, яка подала таке прохання, робить такі призначення протягом наступних двох
місяців.
Стаття 4
Якщо голова погоджувальної комісії не був обраний протягом двох місяців після призначення
останніх членів комісї, Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй, за наявністю
відповідного звернення однієї із сторін, призначає голову протягом наступних двох
місяців.
Стаття 5
Погоджувальна комісія приймає свої рішення більшістю голосів своїх членів. Якщо сторони
суперечки не домовилися про інше, вона встановлює свою власну процедуру. Вона подає
пропозицію для вирішення суперечки, яку сторони сумлінно розглядають.
Стаття 6
У випадку виникнення розбіжності відносно компетенції погоджувальної комісії питання
вирішується цією комісією.