Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та
культури (ЮНЕСКО), що зібралась у Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на
свою сімнадцяту сесію,
ВІДЗНАЧИВШИ, що культурній та природній спадщині дедалі більш загрожує руйнування,
викликане не лише традиційними причинами занепаду, а й еволюцією соціального і економічного
життя, яка посилює ці причини ще більш загрозливими явищами спотворень або руйнувань,
ЗВАЖАЮЧИ на те, що занепад або зникнення хоча б одного зі здобутків культурної та
природної спадщини становить згубне збіднювання спадщини усіх народів світу,
ЗВАЖАЮЧИ на те, що захист цієї спадщини на національному рівні часто виявляється
недостатнім внаслідок великого обсягу потрібних для цього ресурсів та браку економічних,
наукових і технічних можливостей країни, де розташований охоронюваний здобуток,
НАГАДУЮЧИ, що Статутом Організації передбачається, що вона сприятиме підтриманню,
збагаченню та поширенню знань, дбаючи про зберігання та захист загальнолюдської спадщини
і рекомендуючи зацікавленим народам міжнародні конвенції щодо цього,
ЗВАЖАЮЧИ на те, що існуючі міжнародні конвенції, рекомендації та резолюції на користь
культурних та природних здобутків свідчать про велике значення, яке має для всіх
народів світу охорона цих унікальних і незамінних здобутків, якому народові вони
не належали б,
ЗВАЖАЮЧИ на те, що деякі здобутки культурної та природної спадщини являють винятковий
інтерес, в зв'язку з чим виникає необхідність охорони їх як частини світової загальнолюдської
спадщини,
ЗВАЖАЮЧИ на розмір та серйозність нових загрожуючих таким здобуткам небезпек, все
світове співтовариство має брати участь у захисті культурної та природної спадщини,
що має виняткову загальнолюдську цінність, надаючи колективної допомоги, яка, не
підміняючи діяльності зацікавлених держав, ефективно її доповнюватиме,
ЗВАЖАЮЧИ на те, що на виконання цього необхідно прийняти нові взаємопогоджені положення
для створення організованої на постійній основі, за сучасними науковими методами
ефективної системи колективного захисту культурної та природної спадщини, яка має
виняткову загальнолюдську цінність,
ВИРІШИВШИ на своїй шістнадцятій сесії, що це питання становитиме предмет міжнародної
Конвенції,
СХВАЛЮЄ сього дня шістнадцятого листопада 1972 року цю Конвенцію.
Стаття 1
У цій Конвенції як „культурна спадщина" розглядаються:
монументальні витвори: твори архітектури, монументальної скульптури та монументального
малярства, елементи чи структури археологічного походження, написи, печери, сукупності
елементів, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва
чи науки,
ансамблі2: сукупності окремих чи поєднаних між собою споруд, які за своєю архітектурою,
єдністю або через органічний зв'язок з ландшафтом мають виняткову загальнолюдську
цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки,
місця: твори людини або спільні творіння людини та природи, а також зони, включно
і археологічні місця, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії,
естетики, етнології чи антропології.
Стаття 2
У цій Конвенції як "природна спадщина" розглядаються:
монументальні витвори природи, які являють собою фізичні та біологічні утворення
чи сукупності таких утворень, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки
зору естетики чи науки,
геологічні та фізіографічні утворення і чітко визначені зони, що складають ареали
розповсюдження, видів тварин та рослин, які опинилися під загрозою зникнення, і що
мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору науки чи збереження,
природні місця або чітко визначені природні зони, що мають виняткову загальнолюдську
цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси.
Стаття З
Кожна держава-сторона цієї Конвенції має ототожнити і розмежувати різні здобутки,
розташовані на її території, згідно зі статтями 1 та 2.
Стаття 4
Кожна держава-сторона цієї Конвенції визнає, що обов'язок забезпечувати ототожнення,
захист, зберігання, повернення достоїнств і передачу наступним генераціям культурної
та природної спадщини, згадуваної у статтях 1 та 2 і розташованої на її території,
в першу чергу покладається саме на цю державу. Тому вона докладає всіх зусиль, щоб
здійснювати це як самостійно, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, в
разі потреби, вдаючись до міжнародної допомоги та співробітництва, з яких вона може
скористатись, зокрема, у фінансовому. мистецькому, науковому та технічному відношеннях.
Стаття 5
Держави - сторони цієї Конвенції з метою забезпечення якнайбільш дійового захисту
й зберігання і по змозі активного повернення достоїнств культурної та природної спадщини,
розташованої на їхніх територіях, в умовах, властивих кожній країні, докладатимуть
усіх можливих зусиль для:
а) прийняття загальної політики, спрямованої на відведення культурній та природній
спадщині певної функції в суспільному житті та включення питань захисту цієї спадщини
до програм загального планування;
б) створення, якщо вони ще не існують, на своїх територіях однієї чи декількох служб
захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини із забезпеченням
їх відповідним персоналом і наданням у їх розпорядження засобів, що дозволяють здійснювати
покладені на них завдання;
в) розгортання наукових і технічних студій та досліджень і вдосконалення, методів
втручання, які дозволять державі протистояти небезпеці, що загрожує її культурній
та природній спадщині;
г) вживання відповідних правових, наукових, технічних, адміністративних та фінансових
заходів для ототожнення, захисту, зберігання, повернення достоїнств та відновлення
життєвих функцій цієї спадщини; і
д) сприяння створенню чи розвиткові загальнонаціональних або регіональних учбових
центрів для навчання у сфері захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної
та природної спадщини, а також заохочування наукових досліджень в цій сфері.
Стаття 6
1. Держави-сторони цієї Конвенції, повністю поважаючи суверенітет держав, на територіях
яких розташована культурна та природна спадщина, згадувана у статтях 1 та 2, і не
зачіпаючи прав власності, передбачених національним законодавством відносно вищезгаданої
спадщини, визнають, що вона становить загальнолюдську спадщину, у справі захисту
якої повинне співпрацювати все світове співтовариство.
2. Тому держави-сторони зобов'язуються, згідно з положеннями цієї Конвенції, надавати
допомогу у справах ототожнення, захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної
та природної спадщини, згадуваної у параграфах 2 та 4 статті 11, якщо держава, на
території якої розташована така спадщина, звернеться з відповідним проханням.
3. Кожна держава-сторона цієї Конвенції зобов'язується не вдаватись свідомо до жодних
заходів, що безпосередньо чи опосередковано могли б зашкодити культурній та природній
спадщині, згадуваній у статтях 1 та 2 і розташованій на територіях інших держав-сторін
цієї Конвенції.
Стаття 7
У цій Конвенції під міжнародним захистом світової культурної та природної спадщини
слід розуміти створення системи міжнародного співробітництва і допомоги, призначеної
підтримувати зусилля держав-сторін цієї Конвенції, що спрямовані на збереження і
ототожнення згадуваної спадщини.
Стаття 8
1. При ЮНЕСКО засновується міжурядовий комітет з питань захисту культурної та природної
спадщини виняткової загальнолюдської цінності, який називається „Комітет світової
спадщини". До його складу входять 15 держав-сторін цієї Конвенції, обраних державами-сторонами
цієї Конвенції, що збираються на генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної
конференції ЮНЕСКО. Кількість держав, що є членами Комітету, буде доведено до 21,
починаючи з чергової сесії Генеральної конференції, котра проводитиметься після того,
як ця Конвенція небере чинності не менш як у 40 державах.
2. Вибори членів Комітету повинні забезпечувати справедливу репрезентацію різних
регіонів та культур світу.
3. На засіданнях Комітету присутні з правом дорадчого голосу по одному представникові
від Міжнародного центру з вивчення питань зберігання та реставрації культурних здобутків
(Rome Centre), Міжнародної ради з питань монументальних пам'яток і визначних місць
(ІСОМOS) та Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), до яких можуть приєднуватись,
на прохання держав-сторін, що збираються на Генеральну асамблею під час чергових
сесій Генеральної конференції ЮНЕСКО, представники інших міжурядових та позаурядових
організацій аналогічної спрямованості.
Стаття 9
1. Держави-члени Комітету світової спадщини здійснюють свої повноваження, починаючи
з кінця чергової сесії Генеральної конференції, на якій їх було обрано, і до кінця
третьої з трьох її подальших чергових сесій.
2. Однак повноваження однієї третини членів, призначених під час перших виборів,
завершуються в кінці першої чергової сесії Генеральної конференції, наступної затією,
на котрій їх було обрано, а повноваження другої третини членів, призначених у той
самий час, завершуються в кінці другої чергової сесії Генеральної конференції, наступної
за тією, на котрій їх було обрано. Прізвища цих членів визначаються жеребкуванням,
що його проводить Голова Генеральної конференції після перших виборів.
3. Держави-члени Комітету добирають своїх представників з осіб, компетентних у галузі
культурної чи природної спадщини.
Стаття 10
1. Комітет світової спадщини приймає правила, що регламентують його внутрішню діяльність.
2. Комітет може в будь-який час запрошувати на свої засідання громадські або приватні
організації, а також приватних осіб для консультацій з окремих питань.
3. Комітет може створювати консультативні органи, які вважає необхідними для виконання
своїх завдань.
Стаття 11
1. Кожна держава-сторона цієї Конвенції у міру можливостей подає Комітетові світової
спадщини перелік здобутків культурної та природної спадщини, що розташовані на її
території і придатні для занесення до переліку, передбаченого параграфом 2 цієї статті.
Цей перелік, який не слід розглядати як вичерпний, має містити документацію відносно
місця розташування вищезгаданих здобутків та відносно того, чим викликано інтерес
до них.
2. На підставі переліків, що їх подають держави згідно з параграфом 1 цієї статті.
Комітет складає, поповнює та розповсюджує під назвою „Перелік світової спадщини"
перелік визначених відповідно до статей 1 та 2 цієї Конвенції здобутків культурної
та природної спадщини, які, на думку Комітету, мають виняткову загальнолюдську цінність
на підставі встановлених ним критеріїв. Перелік з доповненнями має розповсюджуватись
не рідше одного разу що два роки.
3. Занесення здобутку до переліку світової спадщини може здійснюватись лише за згодою
зацікавленої держави. Занесення здобутку, розташованого на території, суверенітет
чи юрисдикція якої становить предмет претензій кількох держав, ніяким чином не позначається
на правах сторін, що сперечаються.
4. Кожного разу, як цього вимагають обставини. Комітет складає, поповнює і розповсюджує
під назвою „Перелік світової спадщини, яка перебуває у загрозливому стані" перелік
здобутків із тих, що фігурують у Переліці світової спадщини, для врятування яких
потрібні значні роботи і відносно яких звернулись за наданням допомоги згідно з цією
Конвенцією. Цей перелік містить приблизний підрахунок вартості операцій. До цього
переліку можуть заноситися лише ті здобутки культурної та природної спадщини, яким
загрожує серйозна і конкретна небезпека, як, наприклад, загроза зникнення внаслідок
прискореного занепаду, проведення значних суспільних чи приватних робіт, швидкий
розвиток міст та туризму, руйнування внаслідок зміни призначення чи власності на
землю, значні спотворення внаслідок нез'ясованої причини, занедбаність з якихось
причин, збройний конфлікт, що вже має місце або загрожує виникнути, катастрофи та
стихійні лиха - великі пожежі, землетруси, зсуви, виверження вулканів, зміна рівня
вод, поводі, раптові сильні припливи. У разі надзвичайних обставин Комітет у будь-який
час може зробити новий запис у Переліці світової спадщини, яка перебуває у загрозливому
стані, й негайно розповсюдити цей запис.
5. Комітет визначає критерії, на підставі яких здобуток культурної та природної спадщини
може бути занесений до одного чи другого переліку, згаданих у параграфах 2 та 4 цієї
статті.
6. Перш ніж відхилити заявку на занесення до одного з двох переліків, згаданих у
параграфах 2 та 4 цієї статті. Комітет проводить консультацію з державою-стороною,
на території якої розташований здобуток культурної чи природної спадщини, про який
йдеться.
7. Комітет за згодою зацікавлених сторін координує і сприяє здійсненню студій та
досліджень, необхідних для складання переліків, згаданих у параграфах 2 та 4 цієї
статті.
Стаття 12
Той факт, що здобуток культурної та природної спадщини не було занесено до одного
з двох переліків, згаданих у параграфах 2 та 4 статті 11, ніяким чином не свідчить
про те, що він не має виняткової загальнолюдської цінності для усіх інших цілей поза
тими, що є наслідком занесення до цих переліків.
Стаття 13
1. Комітет світової спадщини одержує і вивчає сформульовані державами-сторонами цієї
Конвенції заявки про надання міжнародної допомоги для розташованих на їхніх територіях
здобутків культурної та природної спадщини, які наведені або варті наведення у переліках,
згаданих у параграфах 2 та 4 статті 11. Ці заявки можуть мати на меті захист, зберігання,
повернення достоїнств або відновлення життєвих функцій цих здобутків.
2. Заявки про надання міжнародної допомоги згідно з параграфом 1 цієї статті можуть
також мати на меті ототожнення здобутків культурної та природної спадщини, визначених
у статтях 1 та 2, якщо попередні дослідження дозволили встановити, що цю роботу варто
продовжити.
3. Комітет вирішує, яких заходів треба вжити у зв'язку з цими заявками, визначає,
у разі потреби, характер і розмір своєї допомоги та дозволяє укладати від свого імені
необхідні угоди із зацікавленим урядом.
4. Комітет встановлює порядок пріоритетів своїх втручань. При цьому він враховує
відповідне значення для світової культурної та природної спадщини здобутків, які
слід охороняти, необхідність забезпечення міжнародної допомоги найбільш репрезентативним
здобуткам природи або генія чи історії народів світу і терміновість робіт, які слід
розпочати, ресурси держав, на територіях яких розташовані здобутки, що опинились
під загрозою, і зокрема те, в якій мірі ці держави могли б забезпечити охорону цих
здобутків власними засобами.
5. Комітет складає, поповнює та розповсюджує перелік здобутків, для яких було надано
міжнародну допомогу.
6. Комітет приймає рішення щодо використання коштів Фонду, створеного відповідно
до статті 15 цієї Конвенції. Комітет вишукує шляхи збільшення цих коштів і вживає
для цього всіх необхідних заходів.
7. Комітет співпрацює з міжнародними й національними, урядовими й позаурядовими організаціями,
що мають цілі, подібні до цілей цієї Конвенції. Для здійснення своїх програм та реалізації
своїх проектів Комітет може звертатись до цих організацій, зокрема до Міжнародного
Центру з вивчення питань зберігання та реставрації культурних здобутків. Міжнародної
ради з питань монументальних пам'яток і визначних місць та Міжнародного союзу охорони
природи, а також до інших державних або приватних організацій та приватних осіб.
8. Рішення Комітету приймаються більшістю у дві третини членів Комітету, які присутні
і беруть участь у голосуванні. Більшість членів Комітету становить кворум.
Стаття 14
1. Комітетові світової спадщини допомагає Секретаріат, що призначається Генеральним
директором ЮНЕСКО.
2. Генеральний директор ЮНЕСКО, якомога широко звертаючись до послуг
Міжнародного центру з вивчення питань зберігання та реставрації культурних здобугків,
Міжнародної ради з питань монументальних пам'яток і визначних місць та Міжнародного
союзу охорони природи у межах їхньої компетенції та їхніх відповідних можливостей,
готує документацію Комітету і порядок денний його засідань та забезпечує виконання
його рішень.
Стаття 15
1. Цим засновується фонд захисту світової культурної та природної спадщини, що має
виняткову загальнолюдську цінність, який іменується „Фонд світової спадщини".
2. Цей Фонд створено як трастовий відповідно до положень фінансового регламенту ЮНЕСКО.
3. Кошти Фонду складаються з:
а) обов'язкових та добровільних внесків держав - сторін цієї Конвенції;
б) вкладів, дарунків, заповідальних сум, які можуть бути зроблені:
(і) іншими державами,
(іі) ЮНЕСКО, іншими організаціями системи ООН, зокрема Програмою розвитку ООН, та
іншими міжурядовими організаціями,
(ііі) державними чи приватними утвореннями або фізичними особами;
с) усіх процентів, що припадають від коштів Фонду;
д) прибутку від зборів та надходжень із заходів, що їх організовано на користь Фонду,
та
е) усіх інших коштів, дозволених відповідно до регламенту, що буде розроблено Комітетом
світової спадщини.
4. Внески до Фонду та інші форми допомоги, що надаються Комітетові, можуть використовуватись
лише для цілей, що визначає Комітет. Комітет може приймати внески, призначені лише
для певної програми або конкретного проекту, за умовою, що Комітет вже має рішення
щодо здійснення цієї програми або реалізації цього проекту. Внески до Фонду не супроводжуються
якимись політичними умовами.
Стаття 16
1. Незалежно від усіх додаткових добровільних внесків держави-сторони цієї Конвенції
зобов'язуються регулярно, що два роки, сплачувати до Фонду світової спадщини внески,
загальна сума яких, розрахована за однаковим відсотком для всіх держав, буде визначатись
генеральною асамблеєю держав-сторін Конвенції, що збираються під час сесій Генеральної
конференції ЮНЕСКО. Прийняття цього рішення генеральною асамблеєю вимагає більшості
голосів присутніх і голосуючих держав-сторін, які не подали заяви, передбаченої у
параграфі 2 цієї статті. Обов'язковий внесок держав-сторін Конвенції ніяким чином
не може перевищувати 1% їхнього внеску до звичайного бюджету ЮНЕСКО.
2. Проте кожна держава, згадана в статтях 31 чи 32 цієї Конвенції, на момент подання
своєї ратифікаційної грамоти, акту про прийняття чи приєднання, може заявити, що
вона не буде зв'язана положеннями параграфу 1 цієї статті.
3. Держава-сторона Конвенції, що зробила заяву, передбачену параграфом 2 цієї статті,
може в будь-який час вилучити вищезгадану заяву шляхом сповіщення Генерального директора
ЮНЕСКО. Проте вилучення заяви матиме наслідки щодо обов'язкового внеску цієї держави
лише починаючи з дати чергової генеральної асамблеї держав-сторін.
4. З тим, щоб Комітет міг ефективно планувати свою діяльність, внески держав-сторін
цієї Конвенції, які зробили заяву, передбачену параграфом 2 цієї статті, мають сплачуватись
на засадах регулярності принаймні щодва роки і не мають бути менші від внесків, які
держави-сторони повинні були б сплачувати, якщо були б зв'язані положеннями параграфу
1 цієї статті.
5. Кожна держава-сторона Конвенції, що має заборгованість з обов'язкових чи добровільних
внесків за поточний рік чи календарний рік, який безпосередньо йому передує, не може
бути обраною до Комітету світової спадщини; це положення не є чинне на перших виборах.
Повноваження такої держави, що вже є членом Комітету, скінчаться з моменту виборів,
передбачених параграфом 1 статті 8 цієї Конвенції.
Стаття 17
Держави-сторони цієї Конвенції передбачають створення або сприяють створенню державних
та приватних національних фондів або асоціацій, що мають на меті заохочувати пожертвування
на користь захисту культурної та природної спадщини, визначеної в статтях 1 та 2
цієї Конвенції.
Стаття 18
Держави-сторони цієї Конвенції допомагають міжнародник-кампаніям по збиранню коштів,
що організуються на користь Фонду світової спадщини під егідою ЮНЕСКО. Вони сприяють
збиранню коштів, що їх здійснюють з такою метою організації, згадані в параграфі
3 статті 15.
Стаття 19
Кожна держава-сторона цієї Конвенції може звернутись за міжнародною допомогою на
користь здобутків культурної чи природної спадщини виняткової загальнолюдської цінності,
розташованих на її території. До своєї заявки вона повинна додати передбачені статтею
2 і інформаційні матеріали та документи, які має у своєму розпорядженні і. яких потребує
Комітет для прийняття рішення.
Стаття 20
За умов положень параграфу 2 статті 13, абзацу (с) статті 22 та статті 23 міжнародна
допомога, передбачувана цією Конвенцією, може надаватись лише на ті здобутки культурної
та природної спадщини, які Комітет світової спадщини вирішив або вирішує занести
до одного з переліків, згаданих у параграфах 2 та 4 статті 11.
Стаття 21
1. Комітет світової спадщини визначає процедуру розгляду заявок про надання міжнародної
допомоги, яку покликаний надавати, і уточнює, зокрема, складові частини заявки, де
мають висвітлюватись передбачувані заходи, необхідні роботи, приблизний підрахунок
коштів на них, їхня терміновість, а також причини, з яких можливості держави, що
звертається із заявкою, не дозволяють їй скласти на себе цілком всі витрати. По змозі
у заявках треба спиратись на висновки експертів.
2. Зважаючи на можливість проведення невідкладних робіт, заявки на надання допомоги
у зв'язку зі стихійними лихами та катастрофами Комітет, якому на такий випадок належить
мати резервний фонд, має розглядати терміново і в першу чергу.
3. Перед тим, як прийняти рішення. Комітет проводить дослідження та консультації,
які він визнає за необхідні.
Стаття 22
Допомога, що надається Комітетом світової спадщини, може мати такі форми:
а) студії з мистецьких, наукових та технічних проблем, що виникають у зв'язку із
захистом, зберіганням, поверненням достоїнств та відновленням життєвих функцій культурної
та природної спадщини, визначеної у параграфах 2 та 4 статті 11 цієї Конвенції;
б) послуги експертів, технічних фахівців та кваліфікованої робочої сили для забезпечення
успішного здійснення затвердженого проекту;
в) підготовка фахівців усіх рівнів у сфері ототожнення, захисту, зберігання, повернення
достоїнств та відновлення життєвих функцій культурної та природної спадщини;
г) надання устаткування, якого не має або не в змозі придбати зацікавлена держава;
д) позики з низьким процентом, безпроцентні або такі, що можна було б сплачувати
на довгостроковій основі;
е) надання у виняткових та спеціально мотивованих випадках безповоротних субсидій.
Стаття 23
Комітет світової спадщини може також надавати міжнародну допомогу національним чи
регіональним центрам підготовки фахівців усіх рівнів у сфері ототожнення, захисту,
зберігання, повернення достоїнств та відновлення життєвих функцій культурної та природної
спадщини.
Стаття 24
Міжнародна допомога у досить значному обсязі може надаватись лише після детальних
наукових, економічних та технічних студій. У цих студіях слід вдаватись до найбільш
передових методів захисту, зберігання, повернення достоїнств та відновлення життєвих
функцій культурної та природної спадщини відповідно до цілей цієї Конвенції. Під
час студій слід вишукувати шляхи раціонального використання наявних ресурсів зацікавленої
держави.
Стаття 25
Фінансування необхідних робіт, як правило, повинно лише частково покладатись на міжнародне
співробітництво. Частка держави, що користується з міжнародної допомоги, має становити
істотну частину ресурсів, виділених на кожну програму або кожний проект, за винятком
тих випадків, коли ресурси держави не дозволяють цього.
Стаття 26
Комітет світової спадщини і держава, що одержує допомогу, визначають у складеній
ними угоді умови, за яких мають виконуватись програма або проект, що для них передбачено
міжнародну допомогу на підставі цієї Конвенції. Державі, що одержує цю допомогу,
належить продовжувати захист, зберігання та повернення достоїнств, врятованих таким
чином здобутків згідно з умовами, визначеними угодою.
Стаття 27
1. Держави-сторони цієї Конвенції, вживаючи всі відповідні заходи, зокрема просвітницькі
та інформаційні програми, докладають усіх зусиль для зміцнення почуття поваги і прихильності
своїх народів до культурної та природної спадщини, визначеної у статтях 1 та 2 Конвенції.
2. Вони зобов'язуються широко інформувати громадськість про небезпеку, що загрожує
цій спадщині, а також про заходи, що вживаються на виконання цієї Конвенції.
Стаття 28
Держави-сторони цієї Конвенції, що одержують міжнародну допомогу на виконання Конвенції,
вживають необхідних заходів, аби розповсюдити відомості про значення здобутків, які
стали предметом такої допомоги, та про ролю, яку ця допомога відіграла.
Стаття 29
1. Держави-сторони цієї Конвенції у звітних доповідях, які вони подають на Генеральну
конференцію ЮНЕСКО у визначені нею терміни та за встановленою формою, повідомляють
про законодавчі та регламентуючі положення, про інші заходи, вжиті ними на виконання
Конвенції, а також про досвід, набутий в цій галузі.
2. Ці звітні доповіді доводяться до відома Комітету світової спадщини.
3. Комітет світової спадщини подає звітну доповідь про свою діяльність на кожну чергову
сесію Генеральної конференції ЮНЕСКО.
Стаття З0
Цю Конвенцію складено англійською, арабською, іспанською, французькою та російською
мовами, причому усі п'ять текстів мають однакову силу.
Стаття 31
1. Ця Конвенція підлягає ратифікації або прийняттю державами-членами ЮНЕСКО за їхніми
відповідними конституційними процедурами.
2. Ратифікаційні грамоти або акти про прийняття передаються на зберігання Генеральному
директорові ЮНЕСКО.
Стаття 32
1. До цієї Конвенції може приєднатись будь-яка держава, що не є членом ЮНЕСКО, яка
одержить від Генеральної конференції ООН запрошення приєднатись до Конвенції.
2. Приєднання здійснюється шляхом передачі на зберігання Генеральному директорові
ЮНЕСКО актів про приєднання.
Стаття 33
Ця Конвенція набирає чинності за три місяці від передачі на зберігання двадцятої
ратифікаційної грамоти чи акта про прийняття чи приєднання, але це стосується лише
тих держав, що передали відповідно свої ратифікаційні грамоти, акти про прийняття
чи приєднання на цю дату або раніше. Для будь-якої іншої держави Конвенція набере
чинності за три місяці після передачі нею на зберігання своїх ратифікаційних грамот
або актів про прийняття чи приєднання.
Стаття 34
Наступні положення поширюються на держави-сторони цієї Конвенції, що мають федеративний,
а не унітарний конституційний устрій:
а) щодо положень цієї Конвенції, виконання яких підпадає під законодавчу діяльність
федеральної чи центральної законодавчої влади, зобов'язання федерального чи центрального
уряду залишаються тими ж, що й для держав, які не є федеративними державами;
б) щодо положень цієї Конвенції, застосування яких підпадає під законодавчу діяльність
кожного зі штатів, кожної із земель, провінцій або кожного з кантонів, що складають
Федерацію, і для яких за федеративною конституційною системою федеральні законодавчі
заходи не є обов'язковими, федеральний уряд доводить згадані положення до відома
компетентних органів влади штатів, земель, провінцій або кантонів зі своїм схвальним
відзивом.
Стаття 35
1. Кожна з держав-сторін цієї Конвенції може денонсувати цю Конвенцію.
2. Денонсація нотифікується письмовим актом, що передається на зберігання Генеральному
директорові ЮНЕСКО.
3. Денонсація набирає чинності через 12 місяців після одержання акта про денонсацію.
Вона ніяким чином не змінює фінансових зобов'язань, які взяла на себе держава, що
денонсує, поки це скасування не набере чинності.
Стаття 36
Генеральний директор ЮНЕСКО інформує держави-члени ООН, держави, згадані у статті
32, що не є членами, а також ООН про передачу на зберігання усіх ратифікаційних грамот,
актів про прийняття чи приєднання, згаданих у статтях 31 та 32, а також про денонсації,
передбачені статтею 35.
Стаття 37
1. Ця Конвенція може бути переглянута Генеральною конференцією ЮНЕСКО. Проте переглянутий
варіант зв'яже зобов'язаннями лише ті держави, які стануть сторонами Конвенції, що
зазнала зміни.
2. У випадку, коли Генеральна конференція прийме нову конвенцію, що зазнала повної
або часткової зміни порівняно з цією Конвенцією, і якщо новою конвенцією інакше не
передбачається, цю Конвенцію вже не можна буде ратифікувати, прийняти або приєднатись
до неї, починаючи з дня набуття чинності нової переглянутої Конвенції.
Стаття 38
Згідно зі статтею 102 Статуту ООН ця Конвенція реєструється у Секретаріаті ООН на
прохання Генерального директора ЮНЕСКО.
Учинено в Парижі сього двадцять третього листопада 1972 року у двох автентичних примірниках
за підписами Голови Генеральної конференції, що зібралась на свою сімнадцяту сесію,
і Генерального директора ЮНЕСКО, які зберігатимуться в архівах ЮНЕСКО, і засвідчені
тотожні копії яких передаються усім державам, згаданим у статтях 31 та 32, а також
ООН.
1. Характеристика об'єкта (здобутку)
а) країна (і країна-учасниця, якщо вони відрізняються)
б) штат, провінція або регіон
в) назва об'єкта
г) точне місце розташування на карті і вказівка географічних координат з точністю
до секунди
д) карти і/або схеми, що вказують межі території, запропонованої до занесення до
Переліку, і буферної зони
е) площа території, запропонованої до занесення (га), і буферної зони, якщо вона
також пропонується до занесення
2. Обгрунтування занесення номінації до Переліку
а) значимість об'єкта
б) можливий порівняльний аналіз (включаючи природоохоронний стан аналогічних об'єктів)
в) автентичність/цілісність
г) критерії, за якими пропонується занесення об'єкта (і обгрунтування відповідності
даним критеріям)
3. Опис
а) опис об'єкта
б) історія і розвиток
в) форма і дата останніх записів щодо об'єкта
г) сучасний стан об'єкта
д) політика і програми, пов'язані з презентацією і рекламою об'єкта-номінації
4. Менеджмент
а) власник
б) юридичний статус
в) заходи для охорони і підходи щодо їх здійснення
г) заснування/заснування з повноваженнями менеджменту
д) рівень, на якому здійснюється менеджмент (тобто на місці, у регіоні), ім'я й адреса
відповідальної особи для контакту
е) узгоджені плани, що мають відношення до об'єкта (наприклад, регіональний план,
місцевий план, природоохоронний план, план розвитку туризму)
є) джерела і розміри фінансування
ж) кваліфікації і навчання методикам охорони природи і менеджменту
з) умови для прийому відвідувачів і статистика
и) план менеджменту об'єкта і зазначення цілей (копію прикласти)
і) персонал (спеціалісти, технічний, обслуговування)
5. Чинники, що впливають на об'єкт
а) господарський розвиток (освоєння, адаптація, сільське господарство, видобуток
корисних копалин)
б) навколишнє середовище (забруднення, кліматичні зміни)
в) стихійні лиха і рівень готовності захисту від них (землетруси, повені, пожежі
і т.д.)
г) відвідувачі / туристи
д) чисельність населення на території ділянки, буферної зони
е) інше
6. Моніторинг
а) ключові показники для оцінки стана цілісності об'єкта
б) адміністративні заходи для ведення спостереження за об'єктом
в) результати попередніх звітів по моніторингу
7. Документація
а) фотографії, слайди і, за можливості, фільм/відео
б) копії планів менеджменту і витяги з інших планів, що мають відношення до даного
об'єкта
в) бібліографія
г) адреси, де зберігаються інвентаризаційні описи, записки й архіви
8. Підпис посадової особи (від імені країни-учасниці)
Вступ
(i) Дані примітки призначені для надання допомоги у підготовці номінацій для занесення
об’єкта (зразка) до Переліку світової спадщини. На початку кожного розділу приміток
приводиться назва розділу форми і перелік пунктів, до яких ставляться пояснення.
Досьє номінації повинно включати інформацію з кожному розділу і бути підписано відповідальною
особою від імені держави-сторони Конвенції.
(ii) Досьє номінації покликано відповідати двом основним цілям: по-перше, надати
опис об'єкта, у якому були б приведені чіткі підстави, які дозволяють вважати, що
даний об'єкт відповідає критеріям для занесення до Переліку світової спадщини, й
проведена оцінка цієї відповідності; по-друге, надати базову інформацію про об'єкт
у формі, що дозволить переглядати й поновлювати зведення з метою фіксації змін про
стан об'єкта.
(iii) Незважаючи на широке розходження характеристик об'єктів, все ж потрібно прагнути
надати інформацію по всім розділам (від 1 до 7), що наведені у примітках.
Загальні вимоги
(iv) Інформація повинна бути якомога точнішою і конкретною. Вона має виражатися чисельно
(де це можливо) і містити всі необхідні посилання.
(v) Документи повинні бути стислими. Зокрема, варто уникати великих історичних описів
об'єкта і подій, пов'язаних з ним, особливо, якщо їх можна знайти у вже опублікованих
матеріалах.
(vi) Приведення точки зору повинно доповнюватися вказівкою щодо вірогідності її,
і наведенням фактів, що підтверджують.
(vii) Для упорядкування досьє варто використовувати папір формату А4 (210мм x 297мм),
максимальний формат для карт і схем - А3 (297мм х 420мм). Вимагається також надання
повного тексту номінації на дискеті.
1. Характеристика об'єкта
а) країна (і країна-учасниця, якщо вони відрізняються)
б) штат, провінція або регіон
в) назва об'єкта
г) точне місце розташування на карті і вказівка географічних координат з точністю
до секунди
д) карти і/або схеми, що вказують межі території, запропонованої до занесення, і
буферної зони
е) площа території, запропонованої до занесення (га), і буферної зони, якщо вона
пропонується до занесення
1.1 Цей розділ має містити базову інформацію, що дозволяє точно визначити об'єкт.
Раніше у деяких випадках до Переліку включалися об'єкти з неточними картами, що іноді
не дозволяло з упевненістю говорити, що складає Світову спадщину і що залишилося
поза нею. Це може викликати серйозні проблеми.
1.2 В силу даних обставин, крім основних даних, зазначених у пунктах 1а)-1 г), найважливішими
у цьому розділі є карти і схеми номінації. Необхідно підготувати не менше двох документів,
які б відповідали фаховим картографічним стандартам. Один із документів повинний
показати об'єкт у його природному або забудованому оточенні в масштабі від 1:20000
до 1:100000. У залежності від розмірів об'єкта, може бути обраний інший, що більш
підходить, масштаб. Другий документ має точно зазначити межі території об’єкта-номінації
та існуючої або запропонованої буферної зони, а також місцезнаходження природних
об'єктів, пам'ятників і будівель, що згадуються в номінації. На цьому ж документі
або на додатковій карті повинні бути зазначені межі зон, що охороняються законом,
та територій, що мають відношення до об'єкта.
1.3. При розгляді питання про визначення буферної зони об’єкта, варто враховувати,
що для виконання вимог Конвенції про світову спадщину необхідно забезпечити захист
об'єкта від усіх загроз і від негативного впливу, що може здійснюватися і поза меж
об'єкта, у результаті яких може зазнати змін стан території, вид об'єкта, його оточення.
Так, промислові впливи можуть спричиняти забруднення повітря і води. Будівництво
доріг, курортів, аеропортів може призвести до збільшення потоку туристів до рівня,
що поставить під загрозу безпеку об'єкта.
У деяких випадках національна політика країни й існуюче природоохоронне законодавство
забезпечують захист, як об'єкта, так і його довкілля. При відсутності цього рекомендується
запропонувати формально буферну зону, у якій би застосовувалися спеціальні заходи
для контролю. Якщо занесення буферної зони не є необхідним завдяки існуванню тут
природоохоронних зон, останні зони повинні бути також чітко позначені на карті.
2. Обгрунтування занесення номінації до Переліку
а) значимість об'єкта
б) можливий порівняльний аналіз (включаючи природоохоронний стан аналогічних об'єктів)
в) автентичність/цілісність
г) критерії, за якими пропонується занесення об'єкта (і обгрунтування відповідності
даним критеріям)
2.1. Це найбільше важливий аспект усього досьє номінації. Тут має бути чітке пояснення
Комітету, чому об'єкт може рахуватися таким, що має "унікальну цінність у світовому
масштабі”. При написанні даного розділу необхідно уважно враховувати критерії для
внесення об'єкта до Переліку, зазначені в параграфах 24 і 44 Керівних принципів Конвенції
про захист світової культурної та природної спадщини (див. витяг нижче). Крім детального
опису об'єкта і управління ним, про що мова йде нижче, потрібно також зосередитися
на тому, що об'єкт представляє собою.
2.2 Зазначення значимості об'єкта (а) повинно пояснювати, чим даний об'єкт цінний.
Цінність об'єкта може полягати у збереженому архітектурному виді, місці існування,
плані міста. Об'єкт може бути древнім, мати особливу естетичну цінність, служити
пам'ятником зниклої культури, способу життя або екосистеми. На його території можуть
жити ендемічні види, що знаходяться під загрозою зникнення. Тут можуть знаходитися
унікальні екосистеми, незвичайні ландшафти або інші виняткові природні чинники.
2.3. У порівняльному аналізі (б) об'єкт співставляється з аналогічними і пояснюється,
чому саме даний об'єкт у порівнянні з подібними заслуговує занесення до Переліку
світової спадщини (у випадку, якщо аналогічні об'єкти є ділянками світової спадщини,
варто зазначити відмітні риси запропонованого об'єкта). Причина може полягати в тому,
що об'єкт має більш цінні або різноманітніші властивості, включає більшу кількість
видів або місць існування. Об'єкт може також бути більшим за розміром, зберегтися
у кращій або більш повній формі або постраждати в найменше від промислового розвитку.
З цієї причини потрібно надати звіт про стан цілісності аналогічних об'єктів.
2.4. У цьому пункті необхідно продемонструвати, що об'єкт відповідає критеріям автентичності/цілісності,
передбаченими параграфами 24 (б) (i) або 44 (б) (i)-(iv) Керівних принципів Конвенції
про захист світової культурної та природної спадщини, де критерії описані більш детально.
У випадку якщо об'єкт пропонується до занесення в культурну спадщину, варто зазначити,
чи провадилися реставраційні роботи з використанням матеріалів і методів, традиційних
для даної культури відповідно до Документа Нара (1995). Якщо об'єкт є природною територією,
необхідно надати дані щодо інвазії екзотичних (немісцевих) видів тварин і рослин
і дані щодо антропогенного впливу, який може бути причиною порушення цілісності об'єкта.
2.5 Пункт 2 (г) є кульмінаційним у даному розділі. Тут необхідно надати дані щодо
відповідності об'єкта одному або декільком критеріям і надати пояснення цієї відповідності.
Країна-учасниця може провести порівняльний аналіз об'єкта-номінації з аналогічними
об'єктами, якщо це можливо.
3. Опис
а) опис об'єкта
б) історія та розвиток
в) форма та дата останніх записів щодо об'єкта
г) сучасний стан об'єкта
д) політика і програми, пов'язані з презентацією і рекламою об'єкта-номінації
3.1 Цей розділ повинен починатися описом (а) об'єкта в момент подання номінації,
що включає в себе всі значимі властивості об'єкта. Якщо номінація відноситься до
культурної спадщини, варто зазначити усі будівлі, їхній архітектурний стиль, дату
спорудження і будівельні матеріали. Даний пункт також включає опис парків, садів
і т.д. Для уявлення про історичне місто або район не потрібно надавати опис кожної
будівлі окремо, проте варто надати окремі описи найбільш важливих споруд і загального
планування, схеми району, зразки побудови вулиць і т.д. У випадку, якщо об'єкт є
природною територією, опис повинен враховувати всі значимі фізичні характеристики,
місця існування, види й інші важливі екологічні чинники і процеси. Варто надати перелік
видів, якщо це можливо, і звернути особливу увагу на ендемічні види і види, що зникають.
Необхідно також надати опис обсягів і методів добування природних ресурсів. У випадку,
якщо об'єкт є ландшафтом і буде відноситись до культурної спадщини, варто підготувати
опис за всіма перерахованими вище питаннями.
3.2 Пункт (б) має продемонструвати, яким чином об'єкт досяг свого сучасного стану
й виду і які важливі зміни в ньому відбувалися. Сюди відносяться етапи будівництва,
якщо мова йде про пам'ятники, будівлі або групи споруд (будівель). Варто зазначити
основні зміни, зноси, відновлювальні роботи. У відношенні природних об'єктів і ландшафтів,
необхідно зазначити всі основні події в історії і передісторії об'єкта, що вплинули
на його розвиток, і надати опис його взаємодії з людиною, включаючи розвиток і зміну
у використанні об'єкта для полювання, рибальства, сільського господарства, а також
зміни, викликані кліматичними флуктуаціями, повенями, землетрусами або іншими природними
явищами. У випадку, якщо об'єкт є ландшафтом-ділянкою культурної спадщини, необхідно
привести опис усіх аспектів історії діяльності людини на даній території.
3.3 Через широку розмаїтість розміру і типів об'єктів, що подаються для занесення
до Переліку світової спадщини, об’єм опису об'єкта і його історії не обмежується.
У той же час, варто надавати якомога стисліший опис, що включає найбільш важливі
дані про об'єкт. Ці дані необхідні для обгрунтування і підтвердження відповідності
об'єкта критеріям, зазначених у параграфах 24 і 44 Керівні принципи Конвенції про
захист світової культурної та природної спадщини. Співвідношення між описом об'єкта
і його розвитком повинно змінюватися у залежності від використовуваного критерію.
Наприклад, якщо об'єкт пропонується до занесення до Переліку культурної спадщини
за критерієм 24 а (i) як унікальне художнє досягнення, докладний опис його історії
і розвитку не є обов’язковим.
3.4 У пункті (в) потрібно звіт про форму і час проведення останніх описів або інвентаризацій
на території. При цьому повинні бути зазначені тільки ті облікові записи, що ще існують
і доступні.
3.5 Опис сучасного стана об'єкта [3 (г)] повинен бути якомога тісніше пов'язаний
з обліковими записами, про які йшла мова в попередньому пункті. Крім загального уявлення
про цілісність об'єкта, досьє повинно містити статистичну й емпіричну інформацію,
де це є можливим.
Наприклад, зазначити відсоткове співвідношення будівель, що потребують капітального
та косметичного ремонту в історичному місті або районі, або обсяг і термін недавнього
або запланованого ремонту будівлі або пам'ятника. Для природних об'єктів надати дані
про тенденції змін видового складу або цілісності екосистеми. Цей аспект дуже важливий,
тому що згодом досьє номінації буде використовуватися для порівняння і фіксування
змін стану об'єкта.
3.6 Пункт 3 (д) відноситься до статей 4 і 5 Конвенції, що передбачають надання і
передачу культурної і природної спадщини прийдешнім поколінням. Вітається надання
сторонами інформації про політику і програми щодо презентації і реклами об'єкта-номінації.
4. Менеджмент
а) власник
б) юридичний статус
в) заходи щодо охорони і підходи їх застосування
г) заснування/заснування з повноваженнями менеджменту
д) рівень, на якому здійснюється менеджмент (тобто на місці, у регіоні), ім'я й адреса
відповідальної особи для контакту
е) узгоджені плани, що мають відношення до об'єкта (наприклад, регіональний план,
місцевий план, природоохоронний план, план розвитку туризму)
є) джерела і розміри фінансування
ж) кваліфікації і навчання методикам охорони природи і менеджменту
з) умови для прийому відвідувачів і статистика
и) план менеджменту об'єкта і зазначення цілей (копію додати)
і) персонал (спеціалісти, технічний, обслуговування)
4.1 Завдання даного розділу - надати чітку картину про заходи для охорони і управління,
що спрямовані на захист і охорону об'єкта відповідно до вимог Конвенції про світову
спадщину. Він має містити у собі політичні аспекти правового статусу і заходи для
охорони, а також практику повсякденної адміністративної роботи.
4.2 Пункти 4 (а)-(в) стосуються юридичних аспектів. Поряд з іменами й адресами законних
власників 4 (а) і вказівкою статусу об'єкта 4 (б) вони включають стислий опис правових
заходів для охорони, що застосовуються щодо об'єкта, або традиційних засобів, обумовлених
звичаями та характером об'єкту, що охороняється. Варто зазначити назву і дату прийняття
юридичних інструментів. Крім цього, у досьє має бути зазначено, яким чином ці засоби
застосовуються на практиці і як здійснюється відповідальність за можливі і фактичні
порушення правил охорони. Наприклад, бажано зазначити, хто відповідає за забезпечення
охорони об'єкта, традиційні і/або законодавчі інститути, і чи мають вони необхідні
для цього ресурси.
Необов’язково викладати всі елементи правового захисту, хоча рекомендується надати
резюме їх основних положень. Значні природні об'єкти й історичні міста можуть належати
ряду законних власників. У цьому випадку достатньо перерахувати основних власників,
що володіють землею або об'єктом, і орган, що представляє інших власників.
4.3 Пункти 4 (г) і (д) стосуються органу/ органів, що несуть юридичну відповідальність
за управління об'єктом, так і особи, відповідальної фактично за щоденний контроль
за об'єктом і бюджетом на його утримання.
4.4 До узгоджених планів, що повинні бути перераховані в пункті 4 (е), ставляться
всі плани, прийняті урядовими або іншими засновниками, що безпосередньо впливають
на розвиток, зберігання, використання або відвідини об'єкта. Варто коротко викласти
основні положення планів у досьє або додати до нього витримки або повний текст планів.
4.5 У пунктах 4 (є) і (ж) указуються фонди, кваліфікація і можливості навчання, яким
об'єкт може забезпечувати. Зведення про фінансові засоби, кваліфікації і навчанні
можуть бути пов'язані з інформацією про стан цілісності об'єкта, що згадується раніше.
В усіх трьох випадках можлива оцінка відповідності наявних у розпорядженні ресурсів
необхідним, зокрема, наявність дефіцитів і недоліків, необхідність допомоги по окремих
питаннях.
4.6 У пункті 4 (и) приводяться існуючі статистичні дані або оцінка чисельності відвідувачів,
чисельності відвідувачів в останні роки, а також необхідно привести опис умов для
прийому відвідувачів:
(i) інформаційна підтримка (маршрути, екскурсоводи, оголошення і друкарські матеріали)
(ii) музей об'єкта, туристичний або інформаційний центр
(iii) умови для проживання (нічліг)
(iv) ресторани, буфети
(v) магазини
(vi) автостоянки
(vii) туалети
(vii) пошукові і рятувальні служби
4.7 У пункті 4 (и) можливо тільки стислий виклад плану менеджменту об'єкта, повний
текст якого може додаватися. Якщо план містить у собі штатний розклад, пункт 4 (і)
можна пропустити так само, як і інші пункти, у випадку, якщо план містить необхідні
зведення (наприклад, дані щодо фінансування, освітні можливості).
5. Чинники, що впливають на об'єкт
а) господарський розвиток (освоєння, адаптація до місцевих умов, сільське господарство,
видобуток корисних копалин)
б) навколишнє середовище (забруднення, кліматичні зміни)
в) стихійні лиха і рівень готовності до них (землетруси, повені, пожежі і т.д.)
г) відвідувачі / туристи
д) чисельність населення на території об’єкта (його ділянок), буферної зони
е) інше
5.1 Даний розділ досьє має містити інформацію про всі чинники, що можуть впливати
на об'єкт або ставити під загрозу його цілісність. Необхідно також зазначити засоби
пом’якшення негативного впливу тих чинників - застосування заходів для охорони, зазначених
у пункті 4 (в), або інші засоби. Мабуть, не всі чинники, передбачені в даному розділі,
дійсні для кожного об'єкта. Це зразковий перелік, покликаний допомогти визначити
чинники для даного конкретного об'єкта.
5.2. Пункт 5 (а) стосується господарського розвитку. Він включає інформацію щодо
робіт по демонтажу та відновлювальних робіт, використання будівель для нових цілей,
що ставлять автентичність і цілісність об'єкта під загрозу; а також дані про зміну
або знищення місць існування тварин і рослин у результаті розвитку сільського і лісового
господарства, використання території під пасовища, недостатньо організованого туризму
або в результаті інших форм природокористування; дані про неприйнятні форми експлуатації
природних ресурсів, що не відповідають принципам сталого розвитку; збитки, що викликані
видобутком корисних копалин; відомості щодо інтродукції екзотичних видів, що спроможні
порушити природний хід екологічних процесів, викликати появу нових популяційних центрів
на території об'єкта або поруч із ним і тим самим негативно вплинути на об'єкт або
його оточення.
5.3 Екологічні чинники 5 (б) спроможні впливати на усі види об'єктів. Забруднення
повітряного середовища може спричиняти значний негативний вплив як на кам'яні споруди,
пам'ятники, так і на рослинний і тваринний світ. Спустелення призводить до ерозії
унаслідок впливу вітру і піску. Варто зазначити чинники, що становлять реальну загрозу
для об'єкта зараз або спроможні з'явитися в майбутньому, у той час як чинники, що
мали місце в минулому, не настільки важливі.
5.4 У пункті 5 (в) варто зазначити стихійні лиха, виникнення і вплив яких можна спрогнозувати,
а також зазначити, які заходи розпочаті і який план дій підготовлено на випадок непередбачених
обставин, будь-то заходи фізичного захисту або навчання персоналу (При розгляді питання
про забезпечення фізичного захисту для пам'ятників і будівель необхідно забезпечити
цілісність спорудження).
5.5 При заповненні пункту 5 (г) потрібно зазначити, чи не викликає існуючий або прогнозований
потік відвідувачів негативного впливу на об'єкт, іншими словами, зазначити допустиме
навантаження на об'єкт. Також потрібно описати заходи, що розпочаті для організації
екскурсій туристів і відвідувачів. Негативний вплив можуть спричиняти такі дії:
(i) знос кам'яних, дерев'яних поверхонь, трав'яного і земляного покриву
(ii) підвищення рівня температури і вологості
(iii) порушення місць існування видів рослин і тварин
(iv) порушення традиційного способу життя і традиційних культур.
5.6 Даний розділ завершується статистичними даними або оцінкою чисельності населення
в межах об'єкта-номінації і буферної зони, з вказівкою видів діяльності жителів,
що спричиняє вплив на об'єкт, а також всіх інших чинників, що не згадувалися раніше
і потенційно спроможні вплинути на об'єкт або якимось чином загрожувати йому.
6. Моніторинг
а) ключові показники для оцінки стану об'єкта
б) адміністративні заходи для ведення спостереження за об'єктом
в) результати попередніх звітів по моніторингу
6.1 Даний розділ досьє повинний містити інформацію про ступінь цілісності об'єкта
у формі, що дозволяє періодично переглядати зведення й обновляти їх з метою виявлення
поточних тенденцій.
6.2 У пункті 6 (а) варто зазначити ключові показники, за якими оцінюється стан об'єкта.
Це можуть бути важливі характеристики об'єкта. Рекомендується даний пункт, за можливості,
тісно пов'язати із визначенням значимості об'єкта. Параметри повинні виражатися чисельно,
якщо це можливо, або, якщо така можливість відсутня, мати спроможність повторення,
наприклад, це можуть бути фотографії одного місця в різні періоди часу. Правильно
обраними показниками можуть бути:
(i) чисельність видів або популяції найбільш важливого виду тварин або рослин території
(ii) відсоток будівель історичного поселення або району, що потребують капітального
ремонту
(iii) кількість років, що залишилися до завершення масштабної програми по охороні
об’єкта
(iv) стійкість або ступінь змін в конкретній будівлі або конкретному елементі будівлі
(v) темпи зростання або зниження рівня певного впливу на об'єкт
6.3 Пункт 6 (в) свідчить про наявність регулярної системи спостереження за об'єктом,
у ході якого щонайменше щорічно складається звіт про стан об'єкта.
6.4 Пункт 6 (в) - це резюме попередніх звітів про стан об'єкта і містить витяги та
посилання на опубліковані джерела.
7. Документація
а) фотографії, слайди та, за можливості, фільм/відео
б) копії планів менеджменту і витяги з інших планів, що мають відношення до даного
об'єкта
в) бібліографія
г) адреса, де зберігаються інвентаризаційні описи, записки й архіви
7.1 У даному розділі перерахована документація, необхідна для подання номінації.
(а) Варто надати певну кількість фотографій, включаючи один або декілька знімків
з повітря, слайдів та, якщо це можливо, відеофільм для того, щоб створити уявлення
про об'єкт. Слайди повинні, за можливості, бути формату 35 мм. До матеріалів необхідно
прикласти підписаний дозвіл про безоплатне надання ЮНЕСКО не ексклюзивних прав на
використання авторського права у відповідностями з умовами документа, що додається
(Дозвіл).
(б) Варто прикласти копії планів менеджменту об'єкта і витяги з інших планів, якщо
вони мають відношення до об'єкта, а також нормативні акти або, якщо це необхідно,
стислий виклад актів, під дію яких об'єкт підпадає.
в) Бібліографія повинна містити посилання на всі основні опубліковані джерела і відповідати
міжнародним стандартам.
г) Варто зазначити один або декілька адрес, де утримуються інвентаризаційні описи
і документація щодо об'єкта.
8. Підпис посадової особи (від імені країни-учасниці)
Досьє повинно бути підписане посадовою особою, наділеною відповідними повноваженнями
від імені країни-учасниці.
Витяг з:
КЕРІВНИХ ПРИНЦИПІВ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ
(переглянуто у лютому 1994 р.)
Г. Критерії щодо занесення природних здобутків до Переліку світової спадщини
43. Відповідно до статті 2 Конвенції як „природна спадщина" розглядаються:
„монументальні витвори природи, які являють собою фізичні та біологічні утворення
чи сукупності таких утворень, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки
зору естетики чи науки,
геологічні та фізіографічні утворення і чітко визначені зони, що складають ареали
розповсюдження видів тварин та рослин, які опинилися під загрозою зникнення і що
мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору науки чи збереження,
природні місця або чітко визначені природні зони, що мають виняткову загальнолюдську
цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси".
44. Здобуток природної спадщини -такий, як його попередньо визначено, - запропонований
на занесення до Переліку світової спадщини, вважатиметься за такий, що має виняткову
загальнолюдську цінність для цілей Конвенції, якщо Комітет вважає, що цей здобуток
відповідає хоча б одному з наведених далі критеріїв та викладеним нижче умовам цілісності.
Таким чином, запропоновані здобутки мають:
а) (і) бути якнайрепрезентативнішими зразками великих періодів історії землі, включаючи
свідоцтва життя, активних геологічних процесів, що створюють форми землі, або геологічними
чи фізіографічними елементами, що мають велике значення; або
(іі) бути якнайрепрезентативнішими зразками екологічних та біологічних процесів,
що беруть участь в еволюціїї та розвиткові земних, водних, прибережних та морських
екосистем і спільнот рослин та тварин; або
(ііі) репрезентувати природні явища чи мальовничі природні простори виняткового естетичного
значення; або
(іv) містити природні ареали розповсюдження, найрепрезентативніші й найважливіші
для збереження на місці біологічної різноманітності, включаючи такі ареали, де збереглися
види, які опинилися під загрозою зникнення, що мають виняткову загальнолюдську цінність
з погляду науки або збереження;
та
б) відповідають таким умовам цілісності
(і) Місця, що їх описано у пункті 44 (а) (і), повинні мати всі або більшу частину
елементів, пов'язаних та взаємозалежних у своїх природних стосунках; зокрема, зона
„льодовикового періоду" має містити снігове поле, самий льодовик, а також типові
форми льодовикової ерозії, відкладів та рослинної колонізації (наприклад борозни,
морени, первинні стадії послідовності рослин і т.ін.); для вулканічних місць магматичний
ряд має бути повним і репрезентувати всі або більшість різновидів вулканічних скель
та типів вивержень.
(іі) Місця, що їх описано у пункті 44 (а) (іі), повинні мати досить значні розміри
і містити елементи, необхідні для ілюстрації основних рис процесів, суттєво важливих
для тривалого зберігання екосистем та біологічної різноманітності, яку вони репрезентують;
так зона „вологого тропічного лісу" має включати певну кількість варіантів висоти
щодо рівня моря, модифікації топографії та типів грунту, річкові системи та ділянки
природної регенерації; таким же чином кораловий риф має включати, наприклад, колонії
морських водоростей та рослин, мангрову рослинність та інші суміжні екосистеми, що
регулюють живильні процеси та ріст відкладів рифу.
(ііі) Місця, що їх описано у пункті 44 (а) (ііі), повинні бути винятково цінними
з естетичного погляду та включати зони, зберігання яких суттєво важливе для охорони
краси місця. Отже, місце, естетичну цінність якому надає водоспад, має включати також
басейн його живлення та природні ареали у нижній течії, зберігання яких пов'язане
з охороною естетичних характеристик цього місця.
(іv) Місця, що їх описано у пункті 44 (а) (іv), мають включати ареали розповсюдження
фауни та флори з метою підтримки якнайбільшої тваринної та рослинної різноманітності,
характерної для причетних біогеографічних регіонів та екосистем; таким чином, тропічна
савана має включати унікальну сукупність травоїдних та рослин, що еволюціонували
разом; острівна екосистема має пропонувати ареали розповсюдження з метою підтримки
її ендемічної біологічної різноманітності; там, де зосереджена дуже велика різноманітність
видів, які опинилися під загрозою знищення, ці місця мають охоплювати досить значну
зону, що містила б ареали, конче важливі для збереження життєздатних популяцій цих
видів. У разі мігруючих видів місця їхньої репродукції й сезонного гніздування та
міграційні шляхи, якою б не була їхня локалізація, мають захищатися у відповідний
спосіб; міжнародні конвенції, такі як Конвенція щодо вологих зон міжнародного значення,
особливо таких як ареали розповсюдження водоплавних птахів (Рамсарська конвенція),
для забезпечення захисту ареалів розповсюдження міграційних видів водоплавних птахів
та інші дво- та багатосторонні угоди могли б стати запорукою такого захисту.
(v) Для всіх місць, що їх описано у пункті 44 (а), мають бути розроблені плани управління.
Якщо місце не має плану управління на момент пропозиції на занесення Комітетові всесвітньої
спадщини, заінтересована Держава-сторона має вказати, коли такий план з'явиться і
яким чином вона збирається мобілізувати ресурси, необхідні для розробки та перетвору
в життя цього плану. Держава-сторона також має представити інші документи (наприклад
плани дій), які могли б орієнтувати управління місцем до того, як буде завершено
зазначений план.
(vі) Місця, що їх описано у пункті 44 (а), повинні мати відповідний довгостроковий
законодавчий, нормативний або інституційний захист. При визначенні меж місця мають
враховуватися потреби ареалів розповсюдження, видів, процесів або явищ, що слугують
підставою пропозиції на занесення до Переліку світової спадщини. Ці межі мають охоплювати
зони, суміжні із зоною виняткової загальнолюдської цінності, достатні для того, щоб
забезпечити захист цінностей місця від безпосередніх наслідків посягань населення
та впливу використання ресурсів поза пропонованою зоною. Межі пропонованого місця
можуть співпадати з існуючою або передбачуваною зоною захисту, як, наприклад, національний
парк чи біосферний заповідник, або охоплювати її частину. У випадку, коли існуюча
або передбачувана територія захисту може включати кілька одиниць управління, можливе
й таке, що тільки декілька з цих зон відповідають критеріям, описаним у пункті 44
(а); інші зони, хоча й не відповідають критеріям пункту 44 (а), можуть мати суттєве
значення для управління з метою забезпечення цілісності запропонованого місця: так,
наприклад, щодо біосферного заповідника може статися так, що лише центральна зона
відповідає критеріям та умовам цілісності, проте як інші зони, тобто буферна і перехідна,
є важливими з погляду зберігання біосферного заповідника як єдиного цілого. (vіі)
Місця, що їх описано у пункті 44 (а), мають бути місцями, найважливішими для зберігання
біологічної різноманітності. Згідно з новою Конвенцією про охорону біологічного різноманіття
остання визначається як варіабільність серед організмів, що живуть у земних, морських
та прісноводних екосистемах й екологічних комплексах, частиною яких вони є, та охоплює
різноманітність серед видів, між видами та різноманітність екосистем. Лише місця,
найбільш різноманітні з погляду біології, можуть відповідати критеріям (іі) та (іv)
пункту 44 (а).
45. Оцінка окремих місць, запропонованих Державами-сторонами, з метою встановлення
їхньої відповідності критеріям природної спадщини та умовам цілісності, здійснюється
Міжнародним cоюзом охорони природи (IUCN) та складається, як правило, з таких етапів:
Збирання даних:
складання картки стандартних даних для місця, виходячи з матеріалів подання на занесення
та з інших джерел. Для здійснення порівняльної оцінки запропонованого місця розглядається
інформація стосовно місць, подібних до запропонованого.
Зовнішній розгляд:
пропозиція надсилається експертам-фахівцям щодо цього місця на відгук.
Обстеження на території:
у більшості випадків організуються спеціальні відвідування з метою оцінки здобутку
та обговорення пропозиції на його занесення із загальнодержавними та місцевими органами
влади.
Розгляд групою експертів:
проект оцінки, що його підготовлено на підставі результатів трьох вищезгаданих етапів,
розглядається групою експертів у центральному правлінні IUCN.
46. Доповідь про оцінку, що подається до Бюро Комітету всесвітньої спадщини, як правило,
в середині року, є результатом чотирьох вищезгаданих етапів (див. нижче пункт 66
щодо типів рекомендації, яку має зробити Бюро по пропозиціях на занесення, та щодо
процедури, яка приводить до прийняття Комітетом рішення наприкінці року з приводу
кожного запропонованого місця).
47. Як правило, здобуток може бути занесений до Переліку світової спадщини з того
часу, як встановлено, що воно відповідає одному з чотирьох критеріїв та умовам цілісності,
що стосуються цього. Проте більшість занесених місць відповідає, як мінімум, двом
критеріям. Справи з матеріалами до пропозиції на занесення, оцінки IUCN, а також
заключні рекомендації Комітету з приводу кожного занесеного місця можуть бути надані
для ознайомлення державам-сторонам, які хотіли б скористатися з цієї інформації для
ототожнення та розробки пропозицій на занесення місць, розташованих на їхніх теренах.