В урбанізованих ландшафтах міст і сіл оселяється велика кількість видів птахів. Вони різні як за зовнішнім виглядом, так і за поведінкою, зокрема за характером розміщення гнізд. Серед них окрему групу складають птахи, які в природних умовах гніздяться в дуплах дерев, щілинах, нішах скель. В містах ці птахи залюбки оселяються на всіляких спорудах, влаштовуючи гнізда або на зовнішніх конструкціях, або нерідко і всередині приміщень з відкритим доступом, – це міська і сільська ластівки, чорна горихвістка, біла плиска, одуд, сіра мухоловка, чорний серпокрилець....
Але нам з цієї групи найбільш знайомі
хатній горобець і сизий голуб. Вони, а також велика синиця без особливого остраху
залітають і у закриті приміщення, потрапляючи туди через відчинені двері, вікна,
кватирки, отвори в розбитих шибках. Мабуть, багатьом доводилось бачити чи горобця,
чи голуба, які, проворно ухиляючись від ніг перехожих, підбирали крихти хліба
або ще якісь їстівні рештки на підлозі вокзалів, закусочних, магазинів. На думку
значної кількості людей, ці птахи потрапляють у пастку. До певної міри так воно
і є, тому що, опинившись всередині приміщення, вони можуть протягом кількох днів
залишатися в цьому закритому просторі. Причому почуваються здебільшого непогано,
маючи чим прогодуватися.
Таким птахам можна “дати волю”, просто відкривши вікна або двері. Вони найчастіше
відразу знаходять вихід. Зумисне їх виганяти навіть не варто, оскільки в наляканому
стані птахи дезорієнтуються, і можна витратити багато часу і зусиль, перш ніж
птах в галасі переслідування таки вилетить з приміщення. Втім, якщо у віконних
рамах, шибках є якась шпаринка, птахи-нахлібники, особливо горобці, можуть знову
повернутися всередину приміщення до “кормного столу”, хоча найшвидше ним буде
засмічена підлога. Вони так і будуть екскурсувати то до приміщення, то на вулицю.
А згодом у затишній їдальні чи крамниці можуть влаштувати і гніздо десь у плафоні
або в порожнині стіни. Тож перефразувавши одне з висловлювань, яке іноді можна
почути в Київському метрополітені, можна сказати, що горобців і голубів нема не
в тих приміщеннях, де їх ганяють, а в тих, де не смітять для них чимось їстівним.
Та невтомні горобці, а інколи і голуби, з хаосом руху міського люду потрапляють і в значно фатальніші обставини, наприклад в підземні вестибюлі станцій метрополітену. Такого горобця-відчайдуха спостерігали на одній із центральних станцій метро в Києві, на станції “Майдан Незалежності”. Чи може птах самотужки вибратися з такого становища? Теоретично така можливість у нього є. Для птахів, як і для більшості живих організмів, властивий позитивний фототаксис, тобто рефлекторне пересування до джерела світла. Якщо у нижньому вестибюлі станції світло вимкнути, а у верхньому воно горітиме, то є ймовірність, що птах полетить по шахті ескалатора вгору. Але світло не повинно бути сліпучим. Такий варіант визволення горобця з печерної пастки в згаданому випадку все ж мало здійснений, з огляду на те, що нижня ескалатор на шахта на станції “Майдан Незалежності” дуже довга. Лякати бранця, щоб він прямував до світла, не доцільно. Це може викликати протилежну реакцію – горобець просто заб’ється в глухий куток.
Щоб врятувати птаха з підземної клітки, можна використати деякі способи відлову, хоч жоден з них не може дати повну гарантію, що вам таки вдасться його спіймати.
Відлов базуватиметься, напевно, на тому, що птах голодний. Зі мною, мабуть, погодяться всі, хто хоча б раз побував в Київському метрополітені, – у всіх вестибюлях і на платформах станцій підземної залізниці майже бездоганно чисто. Незважаючи на постійну юрбу людей, там часто проводять вологе прибирання. Тому горобець у підземеллі просто не може знайти собі достатньо корму. Його пошукам заважають ще й незліченні поквапливі ноги людей, які зі сходу сонця нагорі і до півночі чомусь топчуться по вестибюлю.
Горобця-зальоту можна спробувати відловити за допомогою зовсім простого пристрою, яким є клітка - западок. Ця клітка розміром 20 Х 15 Х 10 см буде дуже привабливою для горобця, коли в ній лежатиме чималенька купка зі шматків хліба, а навколо буде безлюдно, хіба що з-за колони визиратиме доброзичливий ловець. Проте горобці робляться дуже обережними біля клітки, і спроба відлову може не вдатися.
Інший, і можливо найбільш надійний, спосіб – використання павутинних сіток на порожній станції. З трьох таких сіток можна влаштувати щось на зразок коридору з дахом, прив’язавши кінці “каркасних” ниток до стовпів-колон в підземному вестибулі станції або більшу кількість сіток розгорнути між кожною парою колон впоперек вестибуля. Їжа, поставлена на підлогу біля павутинних сіток, привабить птаха, і дуже ймовірно, шо він при злітання до них потрапить.
Хоча застосування сіток теж не стовідсотково гарантує, що птаха буде відловлено, але найкращий спосіб навряд чи існує. Можна було б використати корм, оброблений снодійними засобами. Здавалося б так просто – посипав їжу білим порошком, горобець її ковтнув і спокійненько заснув, тепер винось його до сонця. Але ж можна передозувати снодійне, що найвірогідніше й трапиться, оскільки зголоднілий птах хапатиме їжі якомога більше. Тоді така трапеза стане для нього останньою.
Застосування ”пташиного” клею, зробленого на основі каніфолі, теж може більше зашкодити, ніж допомогти. Якщо птах і буде відловлений таким способом, то його пір’я може забруднитися в’язким клеєм. Забруднення махових пер знизить політні можливості птаха. Взагалі, клей використовують головним чином тоді, коли птахів відловлюють як дичину, а не для наступного випускання.
Зважте, що всі свої намагання допомогти птахові вам слід узгоджувати з працівниками метрополітену.
Багато хто може сказати: чи варто витрачати зусилля на врятування дрібної пташки, їх он скільки по світу; а залетіла непрохано хтозна куди – нехай сама й викручується. Та хіба допомагаючи пташині, що опинилася в скруті, ми не вчимося самі і не навчаємо інших бути гуманними до слабших? Гуманними не на словах, а на ділі.
Геннадій Фесенко, молодший
науковий співробітник
Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена Національної академії наук України